Статья 12.5. Управление транспортным средством при наличии неисправностей или условий, при которых эксплуатация транспортных средств запрещена, или транспортным средством, на котором незаконно установлен опознавательный знак «Инвалид»

СТ 12.5 КоАП РФ

Статья 12.5. Управление транспортным средством при наличии неисправностей или условий, при которых эксплуатация транспортных средств запрещена

1. Управление транспортным средством при наличии неисправностей или условий, при которых в соответствии с Основными положениями по допуску транспортных средств к эксплуатации и обязанностями должностных лиц по обеспечению безопасности дорожного движения эксплуатация транспортного средства запрещена, за исключением неисправностей и условий, указанных в частях 2 — 7 настоящей статьи, —

влечет предупреждение или наложение административного штрафа в размере пятисот рублей.

2. Управление транспортным средством с заведомо неисправными тормозной системой (за исключением стояночного тормоза), рулевым управлением или сцепным устройством (в составе поезда) —

влечет наложение административного штрафа в размере пятисот рублей.

3. Управление транспортным средством, на передней части которого установлены световые приборы с огнями красного цвета или световозвращающие приспособления красного цвета, а равно световые приборы, цвет огней и режим работы которых не соответствуют требованиям Основных положений по допуску транспортных средств к эксплуатации и обязанностей должностных лиц по обеспечению безопасности дорожного движения, —

влечет лишение права управления транспортными средствами на срок от шести месяцев до одного года с конфискацией указанных приборов и приспособлений.

3.1. Управление транспортным средством, на котором установлены стекла (в том числе покрытые прозрачными цветными пленками), светопропускание которых не соответствует требованиям технического регламента о безопасности колесных транспортных средств, —

влечет наложение административного штрафа в размере пятисот рублей.

4. Управление транспортным средством, на котором без соответствующего разрешения установлены устройства для подачи специальных световых или звуковых сигналов (за исключением охранной сигнализации), —

влечет лишение права управления транспортными средствами на срок от одного года до полутора лет с конфискацией указанных устройств.

4.1. Управление транспортным средством, на котором незаконно установлен опознавательный фонарь легкового такси или опознавательный знак «Инвалид», —

влечет наложение административного штрафа на водителя в размере пяти тысяч рублей с конфискацией предмета административного правонарушения.

5. Использование при движении транспортного средства устройств для подачи специальных световых или звуковых сигналов (за исключением охранной сигнализации), установленных без соответствующего разрешения, —

влечет лишение права управления транспортными средствами на срок от полутора до двух лет с конфискацией указанных устройств.

6. Управление транспортным средством, на наружные поверхности которого незаконно нанесены специальные цветографические схемы автомобилей оперативных служб, —

влечет лишение права управления транспортными средствами на срок от одного года до полутора лет.

7. Управление транспортным средством, на которое незаконно нанесена цветографическая схема легкового такси, —

влечет наложение административного штрафа на водителя в размере пяти тысяч рублей.

Комментарий к Ст. 12.5 Кодекса об Административных Правонарушениях РФ

1. В ст. 16 Закона о безопасности дорожного движения предусмотрено, что техническое состояние и оборудование транспортных средств, участвующих в дорожном движении, должны обеспечивать безопасность дорожного движения. Перечень неисправностей и условий, при наличии которых запрещается эксплуатация транспортных средств, приведен в приложении к Основным положениям по допуску транспортных средств к эксплуатации. Пункт 2.3.1 Правил дорожного движения предусматривает обязанность водителя перед выездом проверить и в пути обеспечить исправное техническое состояние транспортного средства в соответствии с Основными положениями по допуску транспортных средств к эксплуатации. Объективная сторона состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 1 ст. 12.5 КоАП РФ, выражается в управлении транспортным средством при наличии неисправностей или условий, изложенных в названном документе, за исключением неисправностей и условий, указанных в ч. ч. 2 — 7 комментируемой статьи.

2. В п. 2.3.1 Правил дорожного движения установлен запрет на движение транспортного средства при неисправности рабочей тормозной системы, рулевого управления, сцепного устройства (в составе автопоезда). Объективная сторона состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 2 комментируемой статьи 12.5 Кодекса об Административных Правонарушениях РФ, заключается в управлении транспортным средством с перечисленными неисправностями.

3. Объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 3 комментируемой статьи, образует управление транспортным средством с нарушением требований п. п. 3.1 и 3.6 Перечня неисправностей и условий, при которых запрещается эксплуатация транспортных средств, запрещающих эксплуатацию транспортного средства, на передней части которого установлены световые приборы красного цвета или световозвращающие приспособления красного цвета, а равно световые приборы, цвет и режим которых не соответствует конструкции транспортного средства.

4. Пункт 7.3 приложения N 7 к Техническому регламенту о безопасности колесных транспортных средств, утвержденному Постановлением Правительства РФ от 10.09.2009 N 720, определяет, что в отношении светопропускания стекол, в том числе покрытых прозрачными цветными пленками, применяются требования п. 3.5.2 приложения N 5 к Техническому регламенту, согласно которым светопропускание ветрового стекла, передних боковых стекол и стекол передних дверей (при наличии) должно составлять не менее 70%. Таким образом, объективная сторона состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 3.1 анализируемой статьи, выражается в управлении транспортным средством, на котором установлены стекла, светопропускание которых не соответствует указанным требованиям.

5. Объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 4 комментируемой статьи, образует управление транспортным средством с нарушением требований п. 11 Основных положений по допуску транспортных средств к эксплуатации, запрещающих эксплуатацию транспортных средств, оборудованных без соответствующего разрешения проблесковыми маячками и (или) специальными звуковыми сигналами.

6. В разд. 3 ПДД закреплено право использовать во время движения специальные световые или звуковые сигналы только водителями транспортных средств, правомерно оборудованных специальными сигналами. Перечень транспортных средств, подлежащих оборудованию специальными проблесковыми маячками и (или) специальными звуковыми сигналами, установлен нормативными правовыми актами (см. комментарий к ст. 12.4 КоАП РФ). Таким образом, объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 5 комментируемой статьи, образует использование при движении транспортного средства устройств для подачи специальных световых или звуковых сигналов (за исключением охранной сигнализации), установленных без соответствующего разрешения.

7. Объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 6 ст. 12.5 КоАП РФ, образует управление транспортным средством в нарушение требований п. 11 Основных положений по допуску транспортных средств к эксплуатации, запрещающего эксплуатацию транспортного средства с неправомерно нанесенными на их наружные поверхности специальных цветографических схем оперативных служб. Требования к цветографическим схемам соответствующих транспортных средств определены ГОСТ Р 50574-2002 «Автомобили, автобусы и мотоциклы оперативных служб. Цветографические схемы, опознавательные знаки, надписи, специальные световые и звуковые сигналы. Общие требования».

8. В п. 11 Основных положений по допуску транспортных средств к эксплуатации установлен запрет на эксплуатацию транспортного средства с нанесенной на кузове (боковых поверхностях кузова) цветографической схемой легкового такси в случае отсутствия у водителя такого транспортного средства, выданного в установленном порядке разрешения на осуществление деятельности по перевозке пассажиров и багажа легковым такси. Управление транспортным средством с незаконно нанесенной цветографической схемой легкового такси образует объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 7 комментируемой статьи 12.5 КоАП РФ.

9. Субъектами рассматриваемых административных правонарушений являются водители транспортных средств.

10. Правонарушения, предусмотренные ч. 1 комментируемой статьи, могут быть совершены с умыслом либо по неосторожности, а правонарушения, предусмотренные ч. ч. 2 — 7, — только умышленно.

11. При совершении административных правонарушений, предусмотренных комментируемой статьей, применяются следующие меры обеспечения производства по делу:

— по ч. 2 — отстранение от управления транспортным средством (ст. 27.12 КоАП РФ), задержание транспортного средства и запрещение его эксплуатации со снятием государственных регистрационных знаков (ст. 27.13 КоАП РФ);

— по ч. ч. 3, 4, 4.1, 5 — изъятие орудия совершения (предмета) правонарушения (ст. 27.10 КоАП РФ), запрещение эксплуатации транспортного средства со снятием государственных регистрационных знаков (ст. 27.13 КоАП РФ);

— по ч. ч. 3.1, 6, 7 — запрещение эксплуатации транспортного средства со снятием государственных регистрационных знаков (ст. 27.13 КоАП РФ).

12. Дела об административных правонарушениях, предусмотренных ч. ч. 1, 2 и 3.1 комментируемой статьи, рассматриваются начальником Госавтоинспекции, его заместителем, командиром полка (батальона, роты) дорожно-патрульной службы, его заместителем. Административные правонарушения, содержащиеся в ч. ч. 1 и 3.1 комментируемой статьи 12.5, могут рассматриваться также сотрудниками Госавтоинспекции, имеющими специальное звание (ст. 23.3 КоАП РФ). Составы административных правонарушений, предусмотренных ч. ч. 3, 4 — 7 ст. 12.5 КоАП РФ, рассматриваются судьями (ч. 1 ст. 23.1 КоАП РФ).

13. Протоколы об административных правонарушениях составляются должностными лицами органов внутренних дел (полиции) (ч. 1 ст. 28.3 КоАП РФ).

Статья 12.7 КоАП РФ. Управление транспортным средством водителем, не имеющим права управления транспортным средством (действующая редакция)

1. Управление транспортным средством водителем, не имеющим права управления транспортным средством (за исключением учебной езды), —

влечет наложение административного штрафа в размере от пяти тысяч до пятнадцати тысяч рублей.

2. Управление транспортным средством водителем, лишенным права управления транспортными средствами, —

влечет наложение административного штрафа в размере тридцати тысяч рублей, либо административный арест на срок до пятнадцати суток, либо обязательные работы на срок от ста до двухсот часов.

3. Передача управления транспортным средством лицу, заведомо не имеющему права управления транспортным средством (за исключением учебной езды) или лишенному такого права, —

влечет наложение административного штрафа в размере тридцати тысяч рублей.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 12.7 КоАП РФ

1. Под транспортными средствами по смыслу данной статьи подразумеваются механические и иные транспортные средства, включая и объекты гужевого транспорта.

В соответствии с п. 1 ст. 27 Федерального закона от 10 декабря 1995 г. N 196-ФЗ «О безопасности дорожного движения» (в ред. Федерального закона от 10 января 2003 г. N 15-ФЗ) право на управление транспортным средством предоставляется гражданам, сдавшим квалификационные экзамены, при соблюдении требований, определенных ст. 25 указанного Федерального закона.

Согласно ст. 25 Федерального закона «О безопасности дорожного движения» граждане Российской Федерации, достигшие установленного указанной статьей возраста и не имеющие ограничений к водительской деятельности, могут после соответствующей подготовки быть допущены к экзаменам на получение права на управление транспортными средствами.

К экзаменам на получение права на управление транспортными средствами категории «B» и категории «C» могут быть допущены лица, достигшие 17-летнего возраста и прошедшие соответствующую подготовку в общеобразовательных учреждениях, образовательных учреждениях начального профессионального образования, если такая подготовка предусмотрена образовательными программами, в специализированных юношеских автомобильных школах, а также в иных организациях, осуществляющих подготовку водителей транспортных средств по направлениям военных комиссариатов. Водительские удостоверения указанные лица получают по достижении ими восемнадцатилетнего возраста.

Право на управление транспортными средствами предоставляется:

— мотоциклами, мотороллерами и другими мототранспортными средствами (категория «A») — лицам, достигшим шестнадцатилетнего возраста;

— автомобилями, разрешенная максимальная масса которых не превышает 3500 кг и число сидячих мест которых, помимо сиденья водителя, не превышает восьми (категория «B»), а также автомобилями, разрешенная максимальная масса которых превышает 3500 кг, за исключением относящихся к категории «D» (категория «C»), — лицам, достигшим восемнадцатилетнего возраста;

— автомобилями, предназначенными для перевозки пассажиров и имеющими, помимо сиденья водителя, более восьми сидячих мест (категория «D»), — лицам, достигшим двадцатилетнего возраста;

— составами транспортных средств (категория «E») — лицам, имеющим право на управление транспортными средствами категорий «B», «C» или «D», при наличии стажа управления транспортным средством соответствующей категории не менее 12 месяцев;

— трамваями и троллейбусами — лицам, достигшим двадцатилетнего возраста.

2. Основные требования, предъявляемые к подготовке водителей транспортных средств, установлены ст. 26 Федерального закона «О безопасности дорожного движения». Правила сдачи квалификационных экзаменов и выдачи водительских удостоверений утверждены Постановлением Правительства РФ от 15 декабря 1999 г. N 1396 (в ред. Постановления Правительства РФ от 8 сентября 2000 г. N 670).

Правилами дорожного движения предусмотрены общие требования, предъявляемые к водителю: согласно ч. 2 п. 2.7 вышеназванных Правил водителю запрещается передавать управление транспортным средством лицу, не имеющему при себе водительского удостоверения на право управления транспортным средством данной категории.

В соответствии с решением Верховного Суда РФ от 6 марта 2001 г. N ГКПИ 01-44 следует различать понятия «водительское удостоверение» и «временное разрешение на право управления транспортными средствами».

Согласно данному решению было признано неправомерным содержащееся во временном разрешении указание о том, что оно возобновляется после сдачи экзамена по правилам дорожного движения, поскольку законом не предусмотрена обязанность граждан сдавать экзамены в случае выдачи временного разрешения взамен утраченного (похищенного).

Вступившим в законную силу решением Верховного Суда РФ от 13 марта 1998 г. признан незаконным (недействительным) п. 41 Постановления Правительства РФ от 8 июля 1997 г. N 831 «Правила сдачи квалификационных экзаменов и выдачи водительских удостоверений» в части того, что выдача водительского удостоверения взамен утраченного (похищенного) производится после сдачи заявителем экзаменов.

Учитывая, что выдача гражданам водительских удостоверений взамен утраченных производится без сдачи экзаменов, выдача временного разрешения также должна производиться без сдачи экзамена по правилам дорожного движения.

Кроме того, должен быть признан недействительным и текст, содержащийся на оборотной стороне приложения 12 к Инструкции об организации в органах внутренних дел производства по делам об административных нарушениях правил дорожного движения и иных норм, действующих в сфере обеспечения безопасности дорожного движения, утвержденной Приказом МВД России от 23 марта 1993 г. N 130, поскольку действующее в настоящее время административное законодательство не предусматривает возможности начисления водителям определенного количества баллов за совершение правонарушений в сфере обеспечения безопасности дорожного движения.

В соответствии с решением Верховного Суда РФ от 6 марта 2001 г. N ГКПИ 01-44 была признана недействительной (незаконной) лицевая сторона приложения 12 к вышеуказанной Инструкции (в ред. от 12 октября 1999 г. N 797), начиная со слов «действительно в течение 30 суток после изъятия водительского удостоверения» и заканчивая словами «при утере возобновляется после сдачи экзамена по правилам дорожного движения».

Рассматриваемым решением был признан также недействительным (незаконным) текст, содержащийся на оборотной стороне приложения 12 к указанной Инструкции, в полном объеме.

О статусе водительского удостоверения и временного разрешения на право управления транспортным средством см. абз. 1, 2 п. 1 комментария к ст. 12.3. Согласно п. 35, 39, 43, 44 Инструкции о порядке организации работы по приему квалификационных экзаменов и выдаче водительских удостоверений в подразделениях Государственной инспекции безопасности дорожного движения Министерства внутренних дел Российской Федерации, утвержденной Приказом МВД России от 20 июля 2000 г. N 782 (в ред. Приказа МВД России от 1 августа 2002 г. N 720, зарегистрированного в Минюсте России 27 августа 2002 г. N 3745), при получении разрешения на право управления транспортным средством другой категории ранее выданное водительское удостоверение изымается, разрешающие отметки и необходимые записи переносятся в соответствующие графы нового водительского удостоверения. На период проведения проверок заявителю выдается временное разрешение с произведенной записью «Удостоверения на проверке», заверенной подписью должностного лица и печатью Госавтоинспекции, в порядке, установленном в п. 44 Инструкции. По окончании проверок данное временное разрешение изымается и приобщается к материалам, послужившим основанием для его выдачи, а водителю выдается водительское удостоверение.

Найденные после утраты (хищения) водительские удостоверения или временные разрешения, взамен которых владельцам выданы новые, считаются недействительными и подлежат сдаче в Госавтоинспекцию.

3. Согласно ст. 28 Федерального закона «О безопасности дорожного движения» основаниями прекращения действия права на управление транспортными средствами являются:

— истечение установленного срока действия водительского удостоверения;

— ухудшение здоровья водителя, препятствующее безопасному управлению транспортными средствами, подтвержденное медицинским заключением;

— лишение права на управление транспортными средствами.

По смыслу п. 2 ст. 28 указанного Федерального закона виды правонарушений, влекущих в качестве меры ответственности лишение права на управление транспортными средствами, устанавливаются КоАП и другими федеральными законами.

Лишение права на управление транспортным средством представляет собой одну из разновидностей административного наказания в виде лишения специального права (см. комментарий к ст. 3.8).

Лиц, временно лишенных права на управление транспортным средством, при назначении соответствующего административного наказания следует отличать от лиц, обладающих указанным правом, но не имеющих при себе соответствующих документов, подтверждающих его наличие, а также от лиц, не наделенных указанным правом.

4. Управление транспортным средством водителем, не имеющим права на управление им, за исключением учебной езды, передача управления транспортным средством лицу, не имеющему при себе соответствующего водительского удостоверения, либо лицу, лишенному права на управление транспортным средством, являются нарушениями Правил дорожного движения и квалифицируются в качестве административных правонарушений в момент неисполнения данных Правил.

Порядок учебной езды определен п. 21 Правил дорожного движения.

5. Противоправные действия, выразившиеся в управлении транспортным средством лицом, не имеющим права управления этим средством, в передаче управления другому лицу, не имеющему права управления, а также в управлении транспортным средством лицом, лишенным права управления, совершаются умышленно.

6. См. примечание к п. 5 комментария к ст. 5.1.

Дела об административных правонарушениях, предусмотренных комментируемой статьей, рассматриваются начальником Госавтоинспекции, его заместителем, командиром полка (батальона, роты) дорожно-патрульной службы, его заместителем (см. п. 5 ч. 2 ст. 23.3 КоАП).

В соответствии с ч. 2 ст. 23.2 КоАП указанные должностные лица вправе передавать дела о правонарушениях, совершенных несовершеннолетними, на рассмотрение комиссиям по делам несовершеннолетних и защите их прав.

Міністерство охорони здоров’я закликає органи самоврядування Одеси не порушувати закони України і продовжувати стояти на захисті здоров’я та безпеки маленьких одеситів

Протягом тривалого часу недосконалість українського законодавства дозволяла дискутувати навколо можливості відвідування дитячих садків та шкіл дітям, які не отримали обов’язкові профілактичні щеплення. Це трактувалось як порушення права на освіту, закріпленого Конституцією України. Але ми раді повідомити, що з набуттям чинності нового Закону України «Про освіту», ситуація правової невизначеності пішла у минуле.

Зважаючи на суспільну небезпеку, яку несе стрімке поширення інфекційних хвороб, українське законодавство містить ряд імперативних (обов’язкових) вимог щодо запобігання їх поширенню.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст.5 ч.1), громадяни зобов’язані проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках. Також цей Закон (ст.27 ч.1) визначає щеплення на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні як обов’язкові.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» теж визначає обовязковість проведення щеплень (ст. 12), а статтею 15 ч.2 цього ж Закону встановлено, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів (виховних, навчальних, оздоровчих та інших) не дозволяється. Календар профілактичних щеплень затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я № 595 від 16.09.2011 року та включає обов’язкові щеплення проти кору в 12 місяців та 6 років.

Новим Законом України «Про освіту» (ст.9) поряд із очною формою здобуття освіти (ст.9 ч.2) передбачено сімейну (домашню) форму здобуття освіти (ст.9 ч.7). Вона передбачає організацію освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) освіти. За Законом відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки, оцінювання результатів навчання здійснюється відповідно до законодавства. За Законом різні форми здобуття освіти є тотожними.

Таким чином, рішення органів місцевого самоврядування, адміністрацій навчальних закладів щодо недопущення до очної форми здобуття освіти або про тимчасовий (постійний) перехід на домашню (сімейну) форму здобуття освіти дітьми, які не отримали обов’язкових профілактичних щеплень, повністю відповідає чинному законодавству та жодним чином не порушує права особи на здобуття освіти, закріплене статтею 53 Конституції України.

Наслідком відсутності щеплення дитини на кір або відмови від його проведення без медичних показань є обов’язок батьків (опікунів) забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти в сімейній (домашній) формі.

Просимо батьків бути уважними, адже ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків, в тому числі — відмова від забезпечення дитини обов’язковою повною загальною середньою освітою у встановлених законодавством формах, є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом (Сімейний кодекс ст.155 ч.4).

Міністерство охорони здоров’я наполягає на обов’язковості виконання вимог законів України щодо проведення обов’язкових профілактичних щеплень та підтримує рішення, якими врегульовані питання щодо недопущення до очної форми здобуття освіти або про тимчасовий (постійний) перехід на домашню (сімейну) форму здобуття освіти дітьми, які не отримали обов’язкових профілактичних щеплень.

Міністерство охорони здоров’я України продовжує активні консультації з зацікавленими органами державної та місцевої влади для забезпечення максимального захисту українців від загрози поширення епідемій та впровадження режиму дотримання законності щодо нерозповсюдження інфекційних хвороб.

Роз’яснення окремих положень нормативно-правових актів

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надано право одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу СБУ від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю (п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”).

У разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають також право одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу СБУ від органів доходів і зборів, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форми власності) інформацію і документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу (з розшифруванням сум, дати призначення та контрагента платежу), вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також завірені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної або фізичної особи. Такі документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо – не пізніш як протягом 10 діб (п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”).

Оперативним підрозділам СБУ для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності підстав, передбачених ст. 6 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, надається право ознайомлюватися з документами і даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій – виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, – витребувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку (п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”).

Слідчі, а також оперативні підрозділи СБУ за наявності письмового доручення слідчого, прокурора, у рамках кримінального провадження мають право збирати докази шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірки (ч. 2 ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 р. № 223-558/0/4-13 “Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження”, якщо особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи, а також якщо речі та документи згідно зі ст. 162 Кримінального процесуального кодексу України містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення, застосовується такий спосіб збирання доказів як вилучення речей чи документів (ч. 7 ст. 163 Кримінального процесуального кодексу України) під час отримання доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді, суду.

При здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ надаються повноваження на письмову вимогу їх керівників одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо – не пізніш як протягом 10 діб (п/п. “б” п. 2 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”).

Слід звернути увагу на те, що законодавством (п. 1 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) на спецпідрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ також поширено права, передбачені Законом України “Про Службу безпеки України” (ст. 25). Зазначене обумовлено тим, що ці спецпідрозділи мають статус державного органу, спеціально створеного для боротьби з організованою злочинністю (п/п. “в” п. 2 ст. 5 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”).

При проведенні контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники СБУ реалізують свої повноваження за наявності підстав, передбачених ст. 6 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”, в рамках заведеної контррозвідувальної справи (ч. 6 ст. 8 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”).

Відповідно до визначених функцій і повноважень органи, підрозділи та співробітники СБУ мають право витребовувати, збирати і вивчати документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їх доходів для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”).

Чинним законодавством не встановлено обов’язку співробітників, органів та підрозділів СБУ вказувати у запитах інше обґрунтування (проведення контррозвідувальної діяльності) або наводити додаткові, окрім вищезазначених, підстави.

Слід також зазначити, що відповідно до абзацу третього п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про державну таємницю”, ст.ст. 4.4.1, 4.4.3 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 № 440, зареєстрованого в Мін’юсті України 17.08.2005 за № 902/11182, відомості за окремими показниками про зміст, форми, методи, організаційні положення, оперативну тактику здійснення органами СБУ контррозвідувальної діяльності, а також відомості про організацію, завдання, результати оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці, становлять державну таємницю.

Крім того, законодавство України визначає лише такі підстави і вимоги до форми запитів, відповідно до яких органи, підрозділи і співробітники СБУ мають право витребовувати відомості та документальні матеріали:

— при здійсненні заходів із забезпечення державної безпеки та боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності (п. 3 ч. 1 і п. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”), а також при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ (п/п. “б” п. 2 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) – письмова форма запиту;

— при здійсненні оперативно-розшукової діяльності (п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”) – ухвала слідчого судді;

— при здійсненні контррозвідувальної діяльності (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”), а також при здійсненні досудового розслідування в рамках кримінального провадження (ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України) – форма запиту не визначена, практика реалізації вказаних повноважень свідчить про застосування письмової форми запитів;

— у провадженнях про адміністративні правопорушення, у т.ч. пов’язані з корупційними проявами, порушеннями законодавства про державну таємницю тощо (п. 3 і п. 4-1 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”) – письмова форма запиту.

Посилання у запитах на вищезазначені норми чинного законодавства, що передбачають відповідне право органів і підрозділів СБУ, є обов’язковим.

Водночас, вимоги щодо засвідчення таких запитів будь-якою печаткою законодавством не встановлюються.

Слід також зазначити, що направлення органами та підрозділами СБУ запитів до суб’єктів господарювання щодо витребування відомостей і документальних матеріалів не є втручанням у їх фінансово-господарську, адміністративну та інші види діяльності, а обумовлено виконанням покладених на СБУ чинним законодавством завдань контррозвідувальної, оперативно-розшукової діяльності, боротьби з тероризмом, корупцією, організованою злочинністю та ін.

При цьому, Конституцією України (ст. 68) на кожного суб’єкта покладається обов’язок щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно з чинним законодавством державні органи, підприємства, установи, організації та посадові особи мають сприяти СБУ у виконанні покладених на неї завдань (ст. 8 Закону України “Про Службу безпеки України”, ч. 3 ст. 5 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”, ч. 1 ст. 11 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”).

У свою чергу, законні вимоги співробітників СБУ при виконанні ними службових обов’язків є обов’язковими для громадян і посадових осіб (ст. 36 Закону України “Про Службу безпеки України”).

Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них

Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту

  • перевірено сьогодні
  • закон від 25.07.2018
  • вступив у чинність 22.10.1993

Ст. 12 Про статус ветеранів війни в останній чинній редакції від 24 лютого 2018 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ III. Пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту

Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:

1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;

2) першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

3) безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України;

4) 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);

5) 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю.

Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім’ю);

6) 75-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду — також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;

8) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

9) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

10) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

11) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;

13) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;

14) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, — протягом двох років з дня взяття на квартирний облік;

15) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

16) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;

17) безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою;

18) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;

19) позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів — додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів;

20) першочергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

21) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов’язані з доглядом за цим ветераном війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;

22) учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів і на курси для одержання відповідних професій.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Площа житла, на яку нараховується 75-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім’ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім’ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна знижка плати.

Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Учасникам бойових дій у період Другої світової війни, яким виповнилося 85 років і більше, надаються пільги, передбачені статтею 13 цього Закону для осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи.

Держава забезпечує учасникам бойових дій, зазначеним у пункті 19 частини першої статті 6 цього Закону, та їхнім дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, — до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття професійно-технічної та вищої освіти надається у вигляді:

повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

безоплатного забезпечення підручниками;

безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах;

безоплатного проживання в гуртожитку;

інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України.