Кодекс Украины об административных нарушениях
Статья 146. Нарушение правил реализации, эксплуатации радиоэлектронных средств и излучающих устройств, а также пользования радиочастотным ресурсом Украины

Нарушение правил реализации, эксплуатации радиоэлектронных средств и излучающих устройств любого вида и назначения, а также пользования радиочастотным ресурсом Украины без надлежащего разрешения или лицензии или с нарушением правил, регулирующих пользование радиочастотным ресурсом Украины, —

влекут наложение штрафа на граждан от двадцати до пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан с конфискацией указанных средств и устройств или без таковой и на должностных лиц и граждан — субъектов хозяйственной деятельности — от пятидесяти до ста необлагаемых минимумов доходов граждан с конфискацией указанных средств и устройств или без таковой.

Те же действия, совершенные повторно в течение года после наложения административного взыскания за одно из нарушений, предусмотренных частью первой настоящей статьи, —

влекут наложение штрафа на граждан от пятидесяти до ста необлагаемых минимумов доходов граждан с конфискацией указанных средств и устройств и на должностных лиц и граждан — субъектов хозяйственной деятельности — от ста до трехсот необлагаемых минимумов доходов граждан с конфискацией указанных средств и устройств .

Статья 14.6. Нарушение порядка ценообразования

СТ 14.6 КоАП РФ

1. Завышение регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного) на продукцию, товары либо услуги, предельных цен (тарифов, расценок, ставок, платы и тому подобного), завышение установленных надбавок (наценок) к ценам (тарифам, расценкам, ставкам и тому подобному), по табачным изделиям завышение максимальной розничной цены, указанной производителем на каждой потребительской упаковке (пачке), —

влечет наложение административного штрафа на граждан в размере пяти тысяч рублей; на должностных лиц — пятидесяти тысяч рублей или дисквалификацию на срок до трех лет; на юридических лиц — в двукратном размере излишне полученной выручки от реализации товара (работы, услуги) вследствие неправомерного завышения регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного) за весь период, в течение которого совершалось правонарушение, но не более одного года.

2. Занижение регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного) на продукцию, товары либо услуги, предельных цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного), занижение установленных надбавок (наценок) к ценам (тарифам, расценкам, ставкам и тому подобному), нарушение установленного порядка регулирования цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного), а равно иное нарушение установленного порядка ценообразования —

влечет наложение административного штрафа на граждан в размере пяти тысяч рублей; на должностных лиц — пятидесяти тысяч рублей или дисквалификацию на срок до трех лет; на юридических лиц — ста тысяч рублей.

3. Ответственность за нарушение настоящей статьи предприятиями розничной торговли или индивидуальными предпринимателями не может быть возложена на производителя или поставщика табачных изделий.

Комментарий к Ст. 14.6 Кодекса об Административных Правонарушениях РФ

1. Объектом административных правонарушений являются общественные отношения в области ценообразования. Предметом выступает регулируемый государством порядок ценообразования. Государственное регулирование цен в сфере естественных монополий осуществляется на основании Федерального закона от 17.08.1995 N 147-ФЗ «О естественных монополиях». Перечень товаров (работ, услуг) субъектов естественных монополий, цены (тарифы) на которые регулируются государством, и порядок государственного регулирования цен (тарифов) на эти товары (работы, услуги), включающий основы ценообразования и правила государственного регулирования, утверждаются Правительством РФ (см. Постановление Правительства РФ от 07.03.1995 N 239 «О мерах по упорядочению государственного регулирования цен (тарифов)»).

2. Объективная сторона административного правонарушения (ч. 1) выражается в завышении регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и т.п.) на продукцию, товары либо услуги, предельных цен (тарифов, расценок, ставок, платы и т.п.), завышении установленных надбавок (наценок) к ценам (тарифам, расценкам, ставкам и т.п.), по табачным изделиям завышение максимальной розничной цены, указанной производителем на каждой потребительской упаковке (пачке).

3. Объективная сторона административного правонарушения (ч. 2) выражается в занижении регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и т.п.) на продукцию, товары либо услуги, предельных цен (тарифов, расценок, ставок и т.п.), занижении установленных надбавок (наценок) к ценам (тарифам, расценкам, ставкам и тому подобному), нарушении установленного порядка регулирования цен (тарифов, расценок, ставок и т.п.), а равно в ином нарушении установленного порядка ценообразования.

4. Административная ответственность по ст. 14.6 КоАП РФ применяется за завышение либо занижение регулируемых государством цен, предельных цен, установленных надбавок (наценок) только в том случае, если соответствующие цены, предельные цены и надбавки (наценки) установлены на федеральном уровне федеральными органами государственной власти. Если же они установлены на уровне субъектов РФ органами государственной власти субъектов РФ, то административная ответственность по комментируемой статье не применяется.

5. Субъектами правонарушений являются граждане, должностные и юридические лица.

В соответствии с ч. 3 ст. 14.6 КоАП РФ ответственность за административные правонарушения, предусмотренные комментируемой статьей, совершенные предприятиями розничной торговли или индивидуальными предпринимателями, не может быть возложена на производителя или поставщика табачных изделий. Данная норма конкретизирует применительно к рассматриваемым составам правонарушений положения ч. 1 ст. 1.5 и ч. 2 ст. 2.1 КоАП РФ.

6. Субъективная сторона правонарушения характеризуется умыслом.

7. Протоколы об административных правонарушениях составляют должностные лица органов, уполномоченных рассматривать дела данной категории (ч. 1 ст. 28.3 КоАП РФ), а также должностные лица органов, осуществляющих государственный контроль (надзор) в области производства и оборота этилового спирта, алкогольной и спиртосодержащей продукции (п. 64 ч. 2 ст. 28.3 КоАП РФ).

По делам об административных правонарушениях по комментируемой статье возможно проведение административного расследования (ст. 28.7 КоАП РФ).

8. Дела об административных правонарушениях рассматривают должностные лица органов, осуществляющих функции по контролю и надзору в сфере защиты прав потребителей и потребительского рынка (ст. 23.49 КоАП РФ), органов, уполномоченных в области государственного регулирования тарифов (ст. 23.51 КоАП РФ), а также судьи, если возникнет необходимость применения к должностному лицу такого вида административного наказания, как дисквалификация (ч. 2 ст. 23.1 КоАП РФ).

Комментарии к СТ 14.6 КоАП РФ

Статья 14.6 КоАП РФ. Нарушение порядка ценообразования

Комментарий к статье 14.6 КоАП РФ:

1. Государственное регулирование в сфере ценообразования осуществляется в целях защиты прав граждан, соблюдения экономических интересов хозяйствующих субъектов, а также обеспечения нормального функционирования экономики в целом и ее отдельных отраслей. Государственное регулирование цен осуществляется в сфере деятельности естественных монополий, а при необходимости — и в иных сферах экономики, имеющих важное социальное значение.

Государственное регулирование цен в сфере естественных монополий осуществляется на основании Федерального закона от 17 августа 1995 г. N 147-ФЗ «О естественных монополиях» (с изм. и доп.). В ст. 3 упомянутого Закона определяется понятие «естественная монополия», а в ст. 4 содержится перечень сфер деятельности субъектов естественных монополий. Он включает, в частности, транспортировку нефти и нефтепродуктов по магистральным трубопроводам, транспортировку газа по трубопроводам, железнодорожные перевозки, услуги в транспортных терминалах, портах и аэропортах, услуги общедоступной электросвязи и общедоступной почтовой связи, услуги по передаче электрической энергии, услуги по оперативно-диспетчерскому управлению в электроэнергетике, услуги по передаче тепловой энергии, услуги по использованию инфраструктуры внутренних водных путей.

В соответствии со ст. 6 упомянутого Федерального закона одним из методов регулирования деятельности субъектов естественных монополий является ценовое регулирование, осуществляемое посредством определения (установления) цен (тарифов) или их предельного уровня.

Перечень товаров (работ, услуг) субъектов естественных монополий, цены (тарифы) на которые регулируются государством, и порядок государственного регулирования цен (тарифов) на эти товары (работы, услуги), включающий основы ценообразования и правила государственного регулирования и контроля, утверждаются Правительством Российской Федерации (см. Постановление Правительства РФ от 7 марта 1995 г. N 239 «О мерах по упорядочению государственного регулирования цен (тарифов)» (с изм. и доп.)).

В соответствии со ст. 11 Федерального закона «О естественных монополиях» органы регулирования естественных монополий наделены правом принимать обязательные для субъектов естественных монополий решения об установлении цен (тарифов).

2. В соответствии с Федеральным законом от 30 декабря 2004 г. N 210-ФЗ «Об основах регулирования тарифов организаций коммунального комплекса» подлежат регулированию:

1) тарифы на товары и услуги организаций коммунального комплекса — производителей товаров и услуг в сфере водоснабжения, водоотведения и очистки сточных вод, утилизации (захоронения) твердых бытовых отходов;

2) тарифы на подключение вновь создаваемых (реконструируемых) объектов недвижимости к системе коммунальной инфраструктуры;

3) тарифы организаций коммунального комплекса на подключение;

4) надбавки к ценам (тарифам) для потребителей товаров и услуг организаций коммунального комплекса;

5) надбавки к тарифам на товары и услуги организаций коммунального комплекса.

Этим же Федеральным законом установлен порядок регулирования тарифов, включая установление общих принципов такого регулирования, полномочия Правительства Российской Федерации, федеральных органов исполнительной власти и органов исполнительной власти субъектов РФ, а также органов местного самоуправления в области регулирования тарифов и надбавок.

В соответствии со ст. 4 указанного Федерального закона Правительство РФ утверждает основы ценообразования и правила регулирования тарифов на товары и услуги организаций коммунального комплекса, тарифов на подключение к системам коммунальной инфраструктуры, тарифов организаций коммунального комплекса на подключение, надбавок к тарифам на товары и услуги организаций коммунального комплекса и надбавок к ценам (тарифам) для потребителей, включая установление предельных индексов и порядок расчета индексов фактического изменения тарифов на товары и услуги организаций коммунального комплекса с учетом надбавок к тарифам на товары и услуги организаций коммунального комплекса.

3. В соответствии с Постановлением Правительства РФ от 7 марта 1995 г. N 239 «О мерах по упорядочению государственного регулирования цен (тарифов)» (с изм. и доп.) органы исполнительной власти субъектов РФ наделены в соответствии с указанным Постановлением полномочиями по осуществлению государственного регулирования цен, тарифов на такую продукцию (товары, услуги), как топливо твердое, топливо печное бытовое и керосин, реализуемые гражданам, управляющим организациям, товариществам собственников жилья, жилищным, жилищно-строительным или иным специализированным потребительским кооперативам, созданным в целях удовлетворения потребностей граждан в жилье, перевозки пассажиров и багажа всеми видами общественного транспорта в городском, включая метрополитен, и пригородном сообщении (кроме железнодорожного транспорта), торговые надбавки к ценам на лекарственные средства и изделия медицинского назначения, за исключением торговых надбавок к ценам на лекарственные средства, которыми обеспечиваются отдельные категории граждан, имеющих право на государственную социальную помощь в виде набора социальных услуг, социальные услуги, предоставляемые населению государственными и муниципальными учреждениями социального обслуживания.

Органам исполнительной власти субъектов РФ предоставлено также право вводить государственное регулирование тарифов и надбавок к ценам на продукцию и товары, реализуемые в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностях с ограниченными сроками завоза грузов, наценки на продукцию (товары), реализуемую на предприятиях общественного питания при общеобразовательных школах, профтехучилищах, средних специальных и высших учебных заведениях, торговые надбавки к ценам на продукты детского питания (включая пищевые концентраты), перевозки пассажиров и багажа железнодорожным транспортом в пригородном сообщении по согласованию с железными дорогами и при условии возмещения убытков, возникающих вследствие регулирования тарифов, за счет соответствующих бюджетов субъектов РФ, перевозки пассажиров и багажа автомобильным транспортом по внутриобластным и межобластным (межреспубликанским в пределах Российской Федерации) маршрутам, включая такси, перевозки пассажиров и багажа на местных авиалиниях и речным транспортом в местном сообщении и на переправах, перевозки грузов, пассажиров и багажа морским, речным и воздушным транспортом в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностях, транспортные услуги, оказываемые на подъездных железнодорожных путях организациями промышленного железнодорожного транспорта и другими хозяйствующими субъектами независимо от организационно-правовой формы, за исключением организаций федерального железнодорожного транспорта.

4. Требование об указании на единице потребительской упаковки (пачке) табачных изделий максимальной розничной цены, представляющей собой цену, выше которой единица потребительской упаковки (пачка) табачных изделий не может быть реализована потребителям предприятиями розничной торговли или индивидуальными предпринимателями, установлено статьей 187.1 части второй Налогового кодекса РФ.

5. Часть 1 комментируемой статьи устанавливает административную ответственность за завышение, а ч. 2 — за занижение регулируемых государством цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного) на продукцию, товары либо услуги, предельных цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного), завышение установленных надбавок (наценок) к ценам (тарифам, расценкам, ставкам и тому подобному).

Административная ответственность по настоящей статье применяется за завышение либо занижение регулируемых государством цен, предельных цен, установленных надбавок (наценок) только в том случае, если соответствующие цены, предельные цены и надбавки (наценки) установлены на федеральном уровне федеральными органами государственной власти. Если же они установлены на уровне субъектов РФ органами государственной власти субъектов РФ, то административная ответственность по комментируемой статье не применяется.

Продажа табачных изделий по цене, превышающей указанную на пачке, также образует объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 1 комментируемой статьи.

Нарушение установленного порядка регулирования цен (тарифов, расценок, ставок и тому подобного) и иное нарушение установленного порядка ценообразования также образует объективную сторону состава административного правонарушения, предусмотренного ч. 2 комментируемой статьи.

6. Субъектами правонарушений по обеим частям данной статьи являются граждане, должностные лица и юридические лица. Если в отношении граждан предусмотрены только штрафные санкции, то в отношении должностных лиц в качестве альтернативы административному штрафу предусмотрена дисквалификация. Это, в частности, касается также должностных лиц органов исполнительной власти субъектов РФ и органов местного самоуправления (см., например, ст. ст. 4 и 5 Федерального закона «Об основах регулирования тарифов организаций коммунального комплекса»).

По ч. 1 данной статьи предусмотрена ответственность юридических лиц в виде штрафа в двукратном размере излишне полученной выручки от реализации товара (работы, услуги) вследствие неправомерного завышения цен за весь период, в течение которого совершалось правонарушение, но не более одного года, размер выручки определяется на основании подтверждающих ее документов, включая первичные бухгалтерские и иные документы.

В соответствии с ч. 3 комментируемой статьи ответственность за административные правонарушения, предусмотренные комментируемой статьей, совершенные предприятиями розничной торговли или индивидуальными предпринимателями, не может быть возложена на производителя или поставщика табачных изделий. Данная норма конкретизирует применительно к рассматриваемым составам правонарушений положения ч. 1 ст. 1.5 и ч. 2 ст. 2.1 Кодекса.

Административные правонарушения, предусмотренные комментируемой статьей, всегда совершаются умышленно.

7. Дела об административных правонарушениях рассматривают должностные лица федерального антимонопольного органа и его территориальных органов, за исключением административных правонарушений в сфере государственного регулирования тарифов (ст. 23.48), органов, осуществляющих функции по контролю и надзору в сфере защиты прав потребителей и потребительского рынка (ст. 23.49), органов, уполномоченных в области государственного регулирования тарифов (ст. 23.51), а также судьи, если возникнет необходимость применения к должностному лицу такого вида административного наказания, как дисквалификация (ч. 2 ст. 23.1).

Протоколы об административных правонарушениях наряду с должностными лицами указанных органов (ч. 1 ст. 28.3) вправе составлять также должностные лица органов, осуществляющих государственный контроль за производством и оборотом этилового спирта, алкогольной и спиртосодержащей продукции (п. 64 ч. 2 ст. 28.3).

По делам об административных правонарушениях по данной статье возможно проведение административного расследования (ст. 28.7).

Коментар до статті 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є особиста воля.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

.Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як: а) законне ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню Її після його вчинення; г) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення й» присутності перед компетентним державним органом; д) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції,

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов’язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо.

Відповідальність за незаконне позбавленім волі виключається, коли особі, наприклад, забороняється покидати межі населеного пункту або відвідувати певні місцевості тощо. У цих випадках може йтися про самоправство (ст. 356).

Способами незаконною позбавлення волі можуть бути будь-які — обман, зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за ст. ст. 147 та 149.

Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії по утриманню потерпілого у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до його закінчення, є співвиконавством у цьому злочині.

Викрадення людини передбачає; а) відкрите заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу); б) таємне заволодіння (вчинене за відсутності інших осіб щодо людинні яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільноі передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна. Такий спосіб є близьким до вимагання (ст. 189).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею і фактичного початку обмеження її волі.

Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи іншою особою, не здатною розуміти значення вчинюваних щодо неї дій, в результаті її знаходження, пов’язане з наступним її утриманням, за наявності певних обставин кваліфікується за ст. 146 як незаконне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як за-

ручника; або за ст. ст. 14 і 149 як готування до здійснення щодо неї незаконної угоди тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг Із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині й батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно ст. ст. 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ст. 365 (або 424) як перевищення влади чи службових повноважень. Зокрема це стосується завідомо незаконного здійснення працівниками органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління державної охорони та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-розподільнику, притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціальної реабілітації; д) затримання та тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; є) примусово госпіталізації (скажімо, госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні захворювання тощо).

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікуються за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не є службовою за змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв’язку з виконанням трудових обов’язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, сховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов’язане з поміщенням завідомо психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі, — за ст. 146.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: І) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) пов’язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

Про поняття малолітній див. коментар до ст. ст. 67 і 115, корисливі мотиви — до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого — до ст. 187, попередня змова групи осіб — до ст. 28.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при якому створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації, утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури, позбавлення сну, харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення.

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого, коли цими діями створювалась реальна загроза його здоров’ю або життю (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання й бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або

смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розглядуваного злочину.

6, Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. коментар до ст. 28.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюється заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, у т.ч. такого, що мало характер мучення, тяжке психічне захворювання, переривання вагітності або смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань з приводу його раптового зникнення тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.

Конституція України (cm. cm. 28-29). Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 p. Ратифікована Україною 17 липня 1997р. . Декларація 00Н про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 груд-

Стаття 146-1. Насильницьке зникнення

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 02.08.2018

Ст. ККУ в останній чинній редакції від 2 серпня 2018 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Особлива частина

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Стаття 146-1. Насильницьке зникнення

1. Арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі, вчинене представником держави, в тому числі іноземної, з подальшою відмовою визнати факт такого арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі або приховуванням даних про долю такої людини чи місце перебування —

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Видання наказу або розпорядження про вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, або невжиття керівником, якому стало відомо про вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, його підлеглими заходів для їх припинення та неповідомлення компетентних органів про злочин —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

Примітка. 1. Під представником держави в цій статті слід розуміти службову особу, а також особу або групу осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави.

2. Під представниками іноземної держави в цій статті слід розуміти осіб, які діють як державні службовці іноземної держави або проходять військову службу у збройних силах, органах поліції, органах державної безпеки, розвідувальних органах, або осіб, які займають посади в зазначених або будь-яких інших державних органах чи органах місцевого самоврядування іноземної держави, утворених відповідно до її законодавства, або які діють за наказом таких осіб, а також представників іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.