§2. Значення римського права для сучасної юриспруденції

Науково-теоретичне і практичне значення правової культури стародавнього Риму, практика глибокого аналізу майнових відносин та ситуації, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської юриспруденції мають неминуще значення.

Ідеями римського права сповнена сучасна теорія цивільного права, цивільного процесу, підприємницького права, міжнародного приватного права тощо. Тому для того, щоб досконало вивчити перелічені вище галузі права, необхідно знати римське право.

У римському праві закріплено розуміння права як системи загальнообов’язкових правових норм, санкціонованих людьми на благо собі, тому право — це інститут захисту населення.

У римському праві вперше знайшов відображення поділ норм права на публічне та приватне.

Римське право вперше в історії людства розробило критерії для оцінки правової поведінки людини, сформулювало особливу пра­вову культуру відносин між людьми.

У римському праві вперше сформувались юридична терміноло­гія і понятійний апарат, наука про право.

Римські юристи вперше взяли на себе сміливість заявити про те, що правом треба займатися, його необхідно вивчати і йому по­трібно навчатися.

Римське право — це невід’ємна методологічна база професійної юридичної освіти, основа розуміння теоретичних галузей права і порівняльного правознавства, дидактичне поле становлення юри­дичної мови та юридичного мислення.

Володіння загальновизнаними крилатими висловами, поняттями, афоризмами з римської юриспруденції не тільки свідчить про високу правову культуру, а й полегшує спілкування юристів різних країн.

Важливо також зазначити, що чіткість Юридичних визначень і формул, досконала юридична техніка та здійснена римськими юристами кодифікація, мають неоціненне значення для становлення юриста і підвищення його наукової та практичної кваліфікації.

§ 2. Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном.

З розвитком ремесел, торгівлі і торгових відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави завдяки вивченню римського права. Він став центром юриспруденції, що відроджувалась. Болоньський університет відіграв особливу роль у вивченні, систематизації і тлумаченні римського права. Сюди стікалися студенти з усієї Європи, а отже, формувалася корпорація знаменитих професорів. Слава Болоньської школи швидко зростала, в діяльності її простежуються дві особливості: 1.

Заклик до грунтовного вивчення першоджерел. Особлива увага приділялася головній частині Корпусу Юстініана — Дигестам. Професори Болоньської школи виявили та усунули багато протиріч, перекручень первісного тексту. 2.

Суворе дотримування норм закону. В період, шо передував заснуванню Болоньського університету, юристи дозволяли собі занадто вільно поводитися з нормами римського права. Було проголошено, що внаслідок колізії jus (права) і aeguitas (справедливості) перевага надавалася правовій нормі.

Слухачами Болоньського університету були численні громадяни з різних країн, що потім ставали активними пропагандистами римського права в усьому світі. Професори університету викладали римське право у формі читання та роз’яснення (тлумачення) джерел, які записувалися слухачами. Ці тлумачення почали називатися глосами, а сама школа отримала назву глосаторів.

У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшли коментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. З бурхливим розвитком ремесел у Європі відкриваються нові морські шляхи, зростає торговельний оборот, швидко розквітають міста. На цьому фоні обтяжливішими стають середньовічні феодальні обмеження майнових прав громадян, а також різноманітні види залежності (феодальна, общинна, родова, сімейна) самого суб’єкта права Право середньовічної Європи було нездатне регулювати нові виробничі відносини, що виникали. В соціально-економічному житті відбувалися докорінні зміни: розвалювався старий феодальний лад. його повинен був змінити новий, прогресивніший державний устрій і правопорядок. Звід цивільних законів Юстініана як продукт абсолютної імператорської влади був здатний стати правовою основою нової державної влади і господарського обороту. Промисловість і торгівля, що розвивалися, вимагали нового правового забезпечення, яке б активно сприяло їх подальшому розвитку, допомагало «переступити» межі дрібних феодальних держав

Соціально-економічні умови стимулювали новий бурхливий інтерес до вивчення і поширення римського приватного права. Цей процес, що почався ще в XII ст., набуває нового дихання. Одночасно починається активне пристосування римського приватного права (рецепція) до нових виробни- ‘ЧИїГ*відноЄИН'»ТГівденної і Центральної Європи, яке згодом поширилося на всю територію Європи.

Однак римське приватне право було правом рабовласницького суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові інститути треба було переробити з урахуванням потреб нового економічного ладу, що зароджувався. Рецепції римського приватного права значною мірою сприяли абстрактний характер, відмежування від основи. щб його Породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямова- ЇШГна рЪМШТбк ї визначення тих відносин, які е абстрактними відносинами приватної власності.

Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав. Так, воно застосовувалося майже в усі часи (феодальний і капіталістичний устрої) в Італії, що вже в XI ст проголосила римське право lex generalis. тобто його можна використовувати в усіх випадках, коли правові норми місцевого права не задовольняють потреб обороту, що розвивався. Таке саме широке визначення римське приватне право дістало й в Іс — панії, Франції, воно сприяло зародженню і розвитку капіталізму, де приватне право було чинним до прийняття Цивільного кодексу Наполеона в 1804 р. В Англії вже в XII ст почали викладати студентам римське право. Проте внаслідок ряду причин рецепція римського приватного права не дістала тут такого поширення, як в континентальній Європі.

Однак найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Німці називали свою державу Священною Римською імперією, а себе — прямими наступниками Римської імперії. Тому Звід цивільних законів Юстініана германці вважали своїм власним кодексом, а закони імператорів Священної Римської імперії — ‘невід’ємним додатком до Зводу Юстініана Ще за часів Бо- лоньської школи германці сприяли вивченню римського права у своїх університетах, його застосуванню в судовій практиці. Судцями загальноімперського суду Німеччини, наприклад, могли обиратися лише особи, що знали римське приватне право. Ця вимога була потім введена і для інших судів. При розгляді спірних справ загальноімперський суд мав су-дити на підставі римського приватного права ^Рецегщіїрим — ського приватного права в Німеччині сприяла і така практика — у випадку сумніву суди пересилали справу з усіма матеріалами тому чи іншому юридичному факультету висновок якого був остаточний.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. римське приватне право в Німеччині було рецепійовано прямо і безпосередньо. Звід цивільних законів Юстініана став законом, на який посилалися сторони в доведенні власних прав, якими мотивували свої постанови суди. При цьому римське приватне щшво рецепіювалося не окремими інститутами чи нормами, а повністю. Спочатку як субсидіарне воно поступово завоювало провідну роль. Будучи рецепійованим уже після істотної переробки глосаторами і коментаторами, а також німецькими вченими-юристами, воно поступово оновлюється, одержує назву сучасного римського права і діє в Німеччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення (BGB), що набрало чинності 1 січня 1900 р.

Отже, високий ступінь опрацювання основних інститутів, їх абстрактний характер та багато інших позитивних якостей дозволили римському приватному праву «підкорити» Європу втретє.

Найширше рецепіювалося саме римське приватне право, а римське публічне право такого поширення не набуло Цивільний кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, нове цивільне законодавство інших європейських держав розроблялися та приймалися на основі ідей, поглядів, конструкцій і положень римського приватного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом римського приватного права, його принципи, багато понять покладені в основу цього законодавства і цим самим визнавалися інтернаціональними.

Такі правові категорії, як «договір», «зобов’язання», «делікт», «приватна власність», «застава» та багато інших, започатковані з римського приватного права і трактуються (з незначними національними модифікаціями) майже в усіх країнах однозначно. Зауважимо, що сутність їх (як і багатьох інших традиційних інститутів сучасного цивільного права) легше розглянути і зрозуміти, прослідкувавши розвиток цих понять з їх витоків.

Європейська наука цивільного права розвивалася на основі рецепійованого римського приватного права. Римська юриспруденція відзначалася не лише теоретичною грунтовністю, а й практичною загостреністю. Тільки на основі розв’язання окремих казусів, конкретних практичних висновків були розроблені загальні цивілістичні теорії, дані наукові пояснення багатьом правовим явищам (теорія відповідаль-ності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, за деліктні правопорушення тощо).

Таким чином, наука цивільного права виявилася просякнута духом римського приватного права, що наклало свій певний відбиток на її подальший розвиток.

Рецепійоване римське приватне право було чинним тривалий час в багатьох країнах Європи як загальне. JJOHO залишило глибокий слід в правосвідомості, цивільному законодавстві та в науці цивільного права. Його покладено в основу сучасного цивільного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осягнути сутність сучасних інститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка право- творчості. вміння аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки. Формулювання право-вих ідей римськими юристами відзначаються чіткістю, ла-конізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів. Такої ж характеристики за-слуговують і преторські едикти.

Багато висновків, висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (положення, що не потребують доведення). Наприклад, pater est quem nuptiae demonstrant — батьком дитини прийнято вважати того, хто знаходиться в шлюбі з його матір’ю. Такого ж значення набули афоризми: dominus sentit periculum — ризик випадкової загибелі (речі) завжди несе власник; prior tempore — potior jure — перший за часом — сильніший за правом; periculum est in mora — прострочення (виконання) тягне за собою ризик випадкової загибелі (речі); nemo debet bis puniri pro uno delicto — ніхто не може бути покараний двічі за одне й те саме правопорушення. Ці та багато інших афоризмів видатних римських юристів увійшли в скрабни- цю світової правової культури і стали надбанням сучасної юриспруденції.

Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в багатьох випадках зберегла своє значення і в практичному, і в науковому обороті, вона є інтернаціональною. Терміни «реституція», «віндикація», «негаторний позов», «делікт», «легат», «новація», «субститут», «оферт», «акцепт» тощо давно стали загальновживаними в національному і в міжнародному житті.

Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн. Це один з аргументів на користь вивчення римського приватного права.

Внаслідок переходу України до ринкової економіки, свободи підприємницької діяльності значення приватного права зростає. Студенти юридичних вузів України вивчають римське приватне право передусім з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень. До того ж зараз вивчення цього предмета набуває додаткового практичного значення, пов’язаного з бурхливим розвитком торговельного, економічного, науково-технічного та інших видів міжнародного співробітництва, вимагає від наших юристів грунтовних знань в галузі правових систем зарубіжних країн.

Контрольні запитання для перевірки засвоєння матеріалу

7 Що таке сучасне цивільне право ? 2

Що таке римське приватне право і з яких галузей воно складається ? 3

У чому відмінність римського приватного права від римського публічного права, римського приватного права від римського цивільного права 0 4

Що таке рецепція римського приватного права 9 5

Історична роль римського приватного права та його значення в сучасній юриспруденції

Значення римського права для сучасного юриста

Починаючи з VII ст. до н.е. і до V ст. н.е. Римська держава пережила багату на події історію. Вона виникла пізніше, ніж деспотії Сходу і Греції, а тому увібрала в себе їхній досвід, культуру, знання. Використавши і розвинувши їх, Рим у своєму розвитку став порівняно прогресивнішою і досконалішою стадією на весь Середземноморський басейн, на території якого згодом виникли середньовічні держави.

Рим на всіх стадіях своєї історії був рабовласницькою державою, в якій раби, що становили переважну більшість населення, були цілком безправними. Не володіли повною правоздатністю тривалий час і підкорені Римом народи.

А проте держава, яка виявила свій крайній деспотизм не тільки щодо рабів, але й до підкорених народів, дала наступним суспільно-економічним формаціям зразки форм державного апарату, права, правової культури, юридичної літератури тощо. Від Римської держави бере свій початок християнство як державна релігія, що відіграла значну роль у подальшій світовій історії. Усе це свідчить про велике значення Риму в історії розвитку людства. Без рабства не було б грецької держави, не було б Риму, а без основ, закладених Грецією і Римом, не було б і сучасної Європи, сучасної цивілізації.

Важливим фактором розвитку античної культури і одночасно її складовою частиною стало римське право. Науково-теоретичне і практичне значення правової культури Стародавнього Риму, практика глибокого аналізу майнових відносин та ситуацій, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської цивілістики мають неперехідне значення. Саме цей фактор зумовлював незгасаючий інтерес до римської цивілістики ось уже понад півтори тисячі років. І цей інтерес виправданий, бо скарбниця римської цивілістики до кінця ще не вичерпана, повною мірою не використана, її надбання ще не стали з усією повнотою надбанням людства. Безцінні здобутки римської цивілістики ще довго будуть слугувати людству. Багато що з неї повинно бути досліджено, вивчено і використано нами в сучасній правовій практиці.

Після проголошення незалежності Україна вступає у найрізноманітніші ділові відносини з іншими, зокрема західноєвропейськими, країнами. Для захисту інтересів української держави, її громадян необхідно знати і розуміти іноземне законодавство, а це неможливо без знання римського приватного права.

Крім того, майже вся термінологія римського приватного права, зокрема такі поняття, як віндикація, негаторний позов, презумпція, реституція, контракти і пакти, консенсуальні договори та інші, які утвердилися в українській юридичній літературі і практиці, можуть бути краще засвоєні і зрозумілі тільки за умов успішного вивчення римського приватного права.

Важливо також відзначити, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має велике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне законодавство.

Винятковість долі римського приватного права полягає в тому, що воно зберегло своє значення протягом століть після того, як рабовласницький лад поступився наступним суспільно-економічним формаціям. Пояснити це можна тим, що воно є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність і наступне законодавство не могло внести в нього істотних поліпшень. Римське право є найбільш досконала форма права, яка базується на приватній власності.

Однак вивчення римського приватного права не повинно вселяти сліпу віру в його непогрішність, у те, що воно досягло крайньої межі досконалості. Така думка суперечила б принципам історичного розвитку і тому духові «вільного дослідження, яким були пройняті самі творці римського приватного права — римські юристи.

Сучасна юриспруденція має керуватися висловом відомого німецького мислителя XIX ст. Р.Ієрінга: «Через римське право — далі, випереджуючи його». Засвоївши те, що було створено попер дотиками, сучасні юристи повинні систематично працювати над правовими проблемами, які не можуть бути вирішені раз і назавжди. Нові умови постійно висувають нові завдання, які має вирішувати юриспруденція. її найвищим покликанням, обов’язком перед народом є висвітлення змін історичних умов і тих проблем, які виникають у зв’язку з цими змінами. Бути попереду народу, вказувати йому шлях, скеровувати правосвідомість у напрямі гуманізму і справедливості в людських відносинах -найважливіший обов’язок юриспруденції.

Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста.

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне пра­во продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній час­тині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабо­власницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак невмолиме колесо історії остаточно розвалило колись могутню рабовласниць­ку імперію Стародавнього Риму. З її падінням для римського пра­ва настала епоха забуття. На тривалий час воно ніби зникло. Його перестають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, ос­таточна загибель і втрата неминучі. Проте римське право продов­жувало жити у свідомості римського народу, підкореного варва­рами. Поступово його починають застосовувати у відносинах між римським населенням, а потім і вивчати.

З розвитком ремесел, торгівлі і торгових відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави завдяки вивченню рим­ського права. Він став центром юриспруденції, що відроджувалась. Болоньський університет відіграв особливу роль у вивченні, систе­матизації і тлумаченні римського права. Сюди стікалися студенти з усієї Європи, а отже, формувалася корпорація знаменитих про­фесорів. Слава Болоньської школи швидко зростала, в діяльності її простежуються дві особливості:

1. Заклик до ґрунтовного вивчення першоджерел. Особлива ува­га приділялася головній частині Корпусу Юстініана — Дигестам. Професори Болоньської школи .виявили та усунули багато проти­річ, перекручень первісного тексту.

2. Суворе дотримування норм закону. В період, що передував заснуванню Болоньського університету, юристи дозволяли собі за­надто вільно поводитися з нормами римського права. Було прого­лошено, що внаслідок колізії права і справедли­вості перевага надавалася правовій нормі.

Слухачами Болоньського університету були численні громадяни з різних країн, що потім ставали активними пропагандистами рим­ського права в усьому світі. Професори університету викладали римське право у формі читання та роз’яснення (тлумачення) дже­рел, які записувалися слухачами. Ці тлумачення почали назива­тися глосами, а сама школа отримала назву глосаторів.

У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшликоментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластич­ні риси. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж без­посередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. З бурхливим роз­витком ремесел у Європі відкриваються нові морські шляхи, зро­стає торговельний оборот, швидко розквітають міста. На цьому фоні обтяжливішими стають середньовічні феодальні обмеження майнових прав громадян, а також різноманітні види залежності (феодальна, общинна, родова, сімейна) самого суб’єкта права. Пра­во середньовічної Європи було нездатне регулювати нові вироб­ничі відносини, що виникали. В соціально-економічному житті від­бувалися докорінні зміни: розвалювався старий феодальний лад, його повинен був змінити новий, прогресивніший державний устрій і правопорядок. Звід цивільних законів Юстініана як продукт абсолютної імператорської влади був здатний стати правовою осно­вою нової державної влади і господарського обороту. Промисло­вість і торгівля, що розвивалися, вимагали нового правового забез­печення, яке б активно сприяло їх подальшому розвитку, допома­гало «переступити» межі дрібних феодальних держав.

Соціально-економічні умови стимулювали новий бурхливий ін­терес до вивчення і поширення римського приватного права. Цей процес, що почався ще в XII ст., набуває нового дихання. Одночас­но починається активне пристосування римського приватного пра­ва (рецепція) до нових виробничих відносин Південної і Централь­ної Європи, яке згодом поширилося на всю територію Європи.

Однак римське приватне право було правом рабовласницького суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробни­цтва. Його правові інститути треба було переробити з урахуванням потреб нового економічного ладу, що зароджувався. Рецепції рим­ського приватного права значною мірою сприяли абстрактний ха­рактер, відмежування від основи, що його породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямований на розвиток і визначення тих відносин, які є абстрактними відносинами приватної власності.

Ці якості дозволили римському приватному праву стати чин­ним загальним правом ряду європейських держав. Так, воно за­стосовувалося майже в усі часи (феодальний і капіталістичний устрої) в Італії, що вже в XI ст. проголосила римське право, тобто його можна використовувати в усіх випадках, ко­ли правові норми місцевого права не задовольняють потреб оборо­ту, що розвивався. Таке саме широке визначення римське приватне право дістало й в Іспанії, Франції, воно сприяло зародженню і розвитку капіталізму, де приватне право було чинним до прийнят­тя Цивільного кодексу Наполеона в 1804 р. В Англії вже в XII ст. почали викладати студентам римське право. Проте внаслідок ряду причин рецепція римського приватного права не дістала тут та­кого поширення, як в континентальній Європі.

Однак найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Німці називали свою державу Священною Римською імперією, а себе — прямими на­ступниками Римської імперії. Тому Звід цивільних законів Юстініана германці вважали своїм власним кодексом, а закони імпе­раторів Священної Римської імперії — невід’ємним додатком до Зводу Юстініана. Ще за часів Болонської школи германці спри­яли вивченню римського права у своїх університетах, його засто­суванню в судовій практиці. Суддями загальноімперського суду Німеччини, наприклад, могли обиратися лише особи, що знали римське приватне право. Ця вимога була потім введена і для ін­ших судів. При розгляді спірних справ загальноімперський суд мав судити на підставі римського приватного права. Рецепції рим­ського приватного права в Німеччині сприяла і така практика — у випадку сумніву суди пересилали справу з усіма матеріалами тому чи іншому юридичному факультету, висновок якого був ос­таточний.

Наприкінці XVI—на початку XVII ст. римське приватне пра­во в Німеччині було рецепійовано прямо і безпосередньо. Звід цивільних законів Юстініана став законом, на який посилалися сторони в доведенні власних прав, якими мотивували свої поста­нови суди. При цьому римське приватне право рецепіювалося не окремими інститутами чи нормами, а повністю. Спочатку як субсидіарне воно поступово завоювало провідну роль. Будучи рецепійованим уже після істотної переробки глосаторами і коментатора­ми, а також німецькими вченими-юристами, воно поступово оновлюється, одержує назву сучасного римського права і діє в Ні­меччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення, що набрало чинності 1 січня 1900 р.

Отже, високий ступінь опрацювання основних інститутів, їх аб­страктний характер та багато інших позитивних якостей дозволи­ли римському приватному праву «підкорити» Європу втретє.

Найширше рецепіювалося саме римське приватне право, а рим­ське публічне право такого поширення не набуло. Цивільний ко­декс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, нове цивільне зако­нодавство інших європейських держав розроблялися та приймали­ся на основі ідей, поглядів, конструкцій і положень римського при­ватного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом римського приватного права, його принципи, багато понять покладені в основу цього законодавства і цим самим визнавалися інтернаціональними.

Такі правові категорії, як «договір», «зобов’язання», «делікт», «приватна власність», «застава.» та багато інших, започатковані з римського приватного права і трактуються (з незначними національними модифікаціями) майже в усіх країнах однозначно. Зауважимо, що сутність їх (як і багатьох інших традиційних інсти­тутів сучасного цивільного права) легше розглянути і зрозуміти, прослідкувавши розвиток цих понять з їх витоків.

Європейська наука цивільного права розвивалася на основі рецепційованого римського приватного права. Римська юриспруденція відзначалася не лише теоретичною ґрунтовністю, а й практичною загостреністю. Тільки на основі розв’язання окремих казусів, кон­кретних практичних висновків були розроблені загальні цивілістичні теорії, дані наукові пояснення багатьом правовим явищам (теорія відповідальності за невиконання або неналежне виконан­ня зобов’язань, за деліктні правопорушення тощо).

Таким чином, наука цивільного права виявилася просякнута духом римського приватного права, що наклало свій певний від­биток на її подальший розвиток.

Рецепійоване римське приватне право було чинним тривалий час в багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило гли­бокий слід в правосвідомості, цивільному законодавстві та в на­уці цивільного права. Його покладено в основу сучасного цивільного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже хоча б тому, що без цього важко осягнути сутність сучасних ін­ститутів цивільного права. До того ж, римську юриспруденцію відзначає висока техніка правотворчості, вміння аналізувати кон­кретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки, фор­мулювання правових ідей римськими юристами відзначаються чіт­кістю, лаконізмом, глибиною змісту, витонченістю форми. Ці ідеї є взірцем для сучасних юристів. Такої ж характеристика заслуго­вують і преторські едикти.

Багато висновків, висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (положення, що не потребу­ють доведення).

Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в бага­тьох випадках зберегла своє значення в практичному і в науковому обороті, вона є інтернаціональною. Терміни «реституція», «він­дикація», «негаторний позов», «делікт», «легат», «новація», «суб­ститут», «оферт», «акцепт» тощо давно стали загальновживаними в національному і в міжнародному житті.

Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, висловлю­ваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн. Це один з аргументів на користь вивчення римського приватного права.

Внаслідок переходу України до ринкової економіки, свободи підприємницької діяльності значення приватного права зростає. Студенти юридичних вузів України вивчають римське приватне право передусім з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень. До того ж зараз вивчення цього предмета набуває додаткового практичного значення, пов’язаного з бурхливим розвитком торго­вельного, економічного, науково-технічного та інших видів міжна­родного співробітництва, вимагає від наших юристів знань в галузі правових систем зарубіжних країн.

Історична роль Римського права та його значення для сучасного юриста

поточна оцінка 5.0

Реферат на тему:
«Історична роль Римського права та його значення для сучасного юриста»

План
Стан римського права після падіння Римської імперії.
Вивчення римського права в Болонському університеті.
Вплив римського приватного права на країни Європи.
Римська термінологія.
Значення римського права для сучасної України.

Історична роль римського приватного права та його значення для сучасного юриста
Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне пра-во продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній час-тині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабо-власницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак невмолиме колесо історії остаточно розвалило колись могутню рабовласниць-ку імперію Стародавнього Риму. З її падінням для римського пра-ва настала епоха забуття. На тривалий час воно ніби зникло. Його перестають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, ос-таточна загибель і втрата неминучі. Проте римське право продов-жувало жити у свідомості римського народу, підкореного варва-рами. Поступово його починають застосовувати у відносинах між римським населенням, а потім і вивчати.
З розвитком ремесел, торгівлі і торгових відносин попит на рим-ське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави завдяки вивченню рим-ського права. Він став центром юриспруденції, що відроджувалась. Болоньський університет відіграв особливу роль у вивченні, систе-матизації і тлумаченні римського права. Сюди стікалися студенти з усієї Європи, а отже, формувалася корпорація знаменитих професорів. Слава Болоньської школи швидко зростала, в діяльності її простежуються дві особливості:
1. Заклик до ґрунтовного вивчення першоджерел. Особлива увага приділялася головній, частині Корпусу Юстініана — Дигестам. Професори Болоньської школи виявили та усунули багато протиріч, перекручень первісного тексту.
2. Суворе дотримування норм закону. В період, що передував І заснуванню Болоньського університету, юристи дозволяли собі занадто вільно поводитися з нормами римського права. Було проголошено, що внаслідок колізії jus (права) і аеguitas (справедли-вості) перевага надавалася правовій нормі.
Слухачами Болоньського університету були численні громадяни з різних країн, що потім ставали активними пропагандистами рим-ського права в усьому світі. Професори університету викладали римське право у формі читання та роз’яснення (тлумачення) дже-рел, які записувалися слухачами. Ці тлумачення почали назива-тися глосами, а сама школа отримала назву глосаторів.
У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам прийшли комен*татори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластич-ні риси. Вони більше уваги приділяли тлумаченню глос, ніж без-посередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. З бурхливим роз-витком ремесел у Європі відкриваються нові морські шляхи, зро-стає торговельний оборот, швидко розквітають міста. На цьому фоні обтяжливішими стають середньовічні феодальні обмеження майнових прав громадян, а також різноманітні види залежності (феодальна, общинна, родова, сімейна) самого суб’єкта права. Пра-во середньовічної Європи було нездатне регулювати нові вироб-ничі відносини, що виникали. В соціально-економічному житті від-бувалися докорінні зміни: розвалювався старий феодальний лад, його повинен був змінити новий, прогресивніший державний устрій і правопорядок. Звід цивільних законів Юстініана як продукт абсолютної імператорської влади був здатний стати правовою осно-вою нової державної влади і господарського обороту. Промисло-вість і торгівля, що розвивалися, вимагали нового правового забез-печення, яке б активно сприяло їх подальшому розвитку, допома-гало «переступити» межі дрібних феодальних держав.
Соціально-економічні умови стимулювали новий бурхливий ін-терес до вивчення і поширення римського приватного права. Цей процес, що почався ще в XII ст.