Неустойка пени и штраф по договору поставки

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді М.В.Кузьменка,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства

«Одеський морський торгівельний порт»

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2008р.

у справі №15/288-08

за позовом Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт»

до Приватного підприємства «Юрмаш-Універсал»

про стягнення 21 798,0 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Клочкова І.С. –довіреність №020/7-2 від 05.01.09.,

від відповідача: Чумаченко М.М. –довіреність від 20.01.08.,

Державне підприємство «Одеський морський торгівельний порт» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства «Юрмаш-Універсал» і просило суд стягнути з останнього 21 798,0 грн. штрафних санкцій за порушення строків поставки за договором №КД-10868 від 30.08.2007р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.06.2008р. (суддя Клепай З.В.) позов задоволено у повному обсязі: присуджено до стягнення з відповідача 21 798 грн. штрафу.

Вказане рішення мотивовано порушенням відповідачем строків поставки товару, за яке пунктом 6.2. договору передбачена відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу. При цьому, судом першої інстанції залишено без задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 ГК України.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. (головуючий, суддя Антонік С.Г., судді Мірошниченко М.В., Яценко О.М.). рішення суду першої інстанції змінено. Відповідно до постанови визнано недійсним пункт 6.2. договору поставки №КД-10868 від 30.08.2007р., укладеного між ДП «Одеський морський торгівельний порт» і ПП «Юрмаш-Універсал», в наступній частині: «За прострочення термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної ціни цього договору (вказаної в п.3.1. цього договору)». Позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 8820,0 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Вказана постанова в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 12 978,0 грн. пені за прострочення терміну поставки товару мотивована тим, що системний аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, ч.3 ст.549 ЦК України, ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов’язання перед своїм контрагентом.

Оскільки зобов’язання відповідача носять майновий характер, що виражається у вигляді поставки позивачу товару, тобто відповідач не несе перед позивачем будь-яких грошових зобов’язань за договором, то стягнення з відповідача пені за прострочення поставки товару є безпідставним. У зв’язку з цим, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями п.1 ст.83 ГПК України, визнав недійсним пункт 6.2. договору поставки в частині встановлення відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення термінів поставки товару покупцю, як такий, що суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положенням Цивільного та Господарського кодексів України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки №КД-10868 від 30.08.2007р., за умовами якого відповідач зобов’язався поставити, а позивач –прийняти і сплатити за змінно-запасні частини для ремонту т/х «Труд», в асортименті, кількості, за цінами, вказаними в Додатку №1 (Специфікація №1), який є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що поставка товару здійснюється протягом 30 календарних днів з дати укладання цього договору.

Загальна вартість товару за цим договором складає 126 000,0 грн., у т.ч. ПДВ –21 000,0 грн. (пункт 3.1. договору.).

Відповідно до п.4.1. договору, датою поставки вважається дата передачі постачальником (відповідачем) покупцю (позивачу) товару згідно до підписаної сторонами товарної накладної.

Пунктом 6.2. договору сторони встановили відповідальність відповідача за прострочення термінів поставки товару у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної ціни цього договору (вказаної у п.3.1. цього договору), а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % від вказаної загальної ціни Договору.

Судами встановлено, що товар відповідачем був поставлений у повному обсязі покупцю 10.01.2008р., тобто з простроченням на 103 календарних дня.

Порушення відповідачем термінів поставки товару стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення з відповідача передбаченої п.6.2. договору неустойки у розмірі 21 798,0 грн., у тому числі 12 978,0 грн. пені та 8 820,0 грн. штрафу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог про стягнення 12 978,0 грн. пені, оскільки умови пункту 6.2. договору поставки щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за прострочення термінів поставки товару покупцю, суперечать приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положенням Цивільного та Господарського кодексів України, а тому пункт 6.2. договору в цій частині є недійсним.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором .

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у розмірі: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов’язання, строки виконання якого порушені.

Пунктом 4 названої статті встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором . При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов’язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. А відтак, це не повинно бути підставою і для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Коли обов’язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв’язку з порушенням зобов’язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст.549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що умови пункту 6.2. договору частково не відповідають положенням діючого законодавства, що регулюють питання стягнення з боржника пені.

Підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, що також визнається останнім у відповіді на претензію позивача (а.с.13), то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2. договору неустойки.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 –111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. у справі №15/288-08 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Херсонської області від 24.06.2008р.

Судова практика, пов’язана зі стягненням неустойки за договором поставки

1. Сторони не обмежені в реалізації права передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору і не суперечить статті 61 Конституції України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 і частина перша статті 218 ГК України).

Одним з видів господарських санкцій відповідно до частини другої статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ГК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

У випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ГК України, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу і пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки відповідно до статті 549 ГК України пеня і штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України — видами штрафних санкцій, тобто не є окремими і самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 року по справі № 20/246-08 , від 27.04.2012 року по справі №06/5026/1052/2011, від 30.05.2011 року по справі № 42/252.

2.Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» при визначенні відповідальності за поставку товарів з простроченням строків передбачених Договором, не застосовується.

Згідно зі статтями 230, 231 ЦК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов’язаний сплатити за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, при визначенні відповідальності за прострочення термінів поставки положення частини 3 статті 549 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», які передбачають відповідальність за невиконання грошового зобов’язання, не застосовуються.

Якщо за порушення передбаченого договором терміну поставки товару сторони визначили відповідальність у вигляді неустойки у відсотках від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення товару, це положення не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов’язання, так само, як і обов’язок поставити товар не стає грошовим зобов’язанням. І для таких випадків Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не застосовується.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03.12.2013 року.

3 . Розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків кредитора.

У статті 233 ГК України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ​​ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 ст.551 ГК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд з’ясовує наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об’єктивно оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора. Практика застосування права суду на зменшення розміру санкцій викладена в постановах Вищого господарського суду році від 28.02.2013 року у справах №№16/5005/8055/2012, 11/5025/641/12.

4. Поряд з неустойкою при простроченні виконання грошового зобов’язання можуть бути стягнуті відсотки, але не в якості штрафних санкцій, а як плата за користування чужими грошовими коштами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Частиною третьою статті 692 ГК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у випадку несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Тобто, в договорі поставки може бути визначений інший ніж 3 % річних розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, а саме той, який відповідає ситуації на ринку країни.

Але, необхідно звернути увагу, що іноді сторони в договорі щодо нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами помилково вказують такий порядок їх нарахування як за кожен день прострочення, що за своєю правовою природою підпадає під визначення неустойки, а саме пені.

Так, відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Договір , яким передбачені як відсотки, які нараховуються за кожен день прострочення, так і відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов’язання, є таким, що не відповідає чинному законодавству.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.12.2011 року.

Неустойка пени и штраф по договору поставки

Документ : Пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань — юридичні аспекти та відображення в податковому і бухгалтерському обліку

Пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань — юридичні аспекти
та відображення в податковому і бухгалтерському обліку

Статтею 178 ЦК встановлено, що виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання (ст. 179 ЦК). Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога.

Відповідно до ст. 203 ЦК, у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби боржник виконав зобов’язання.

Законом або договором можуть бути передбачені такі варіанти відшкодування: стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але незбитків; стягнення збитків у повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); стягнення за вибором кредитора неустойки (штрафу, пені) або збитків (ст. 204 ЦК).

Закон N 543 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону N 543, за прострочення платежу платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін, а в разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій. Але розмір пені, передбачений нормами цього Закону, обчислений від суми простроченого платежу, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. З Закону N 543). Моментом виконання грошового зобов’язання є дата списання коштів з рахунка платника.

Разом з тим, сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов’язання в натурі (ст. 207 ЦК).

Порядок розрахунку пені

Розгляньмо нарахування пені у разі невиконання зобов’язання за договором поставки товару на умовах передоплати. Припустімо, договором між підприємствами обумовлено сплату пені за несвоєчасну поставку товару. Покупець вчасно перерахував кошти, але постачальник затримав поставку товару.

Договір поставки передбачає, що підприємство (організація) постачальник зобов’язується передати у певні строки або строк підприємству (організації) -покупцеві у власність або в оперативне управління певні товари, а покупець — прийняти товар й оплатити його вартість за встановленою договором ціною. Ці зобов’язання за договором поставки забезпечуються неустойкою (штрафом, пенею).

На думку автора, обмеження в розмірі пені, встановлені Законом N 543, стосуються лише несвоєчасної сплати грошей. Тому покупець задля забезпечення зобов’язань може встановити будь-який розмір пені за непоставку товару.

У роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України* зазначено, що за договором поставки, якщо іншого не передбачено договором, за невиконання або неналежне виконання зобов’язання до винної сторони застосовується залікова неустойка **.

У разі порушень інших умов договору поставки, таких як: поставка товарів неналежної якості; поставка некомплектних вузлів тощо; недопоставка чи прострочення поставки товарів, до порушника застосовуватимуться норми частини 2 статті 253 ЦК, пункту 74 Положення про поставки продукції і пункту 65 Положення про поставки товарів ***.

Обов’язок сплати-пені, яка застосовується у разі невиконання зобов’язання, виникає у боржника щодня, і така пеня може нараховуватися тільки від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 72 ЦК, для окремих видів вимог, зокрема за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені), законодавство встановлює скорочені строки позовної давності. Такий скорочений термін, встановлений законодавством, — шість місяців. Отже, право кредитора вимагати сплатити пеню обмежене цим строком.

Згідно зі ст. 76 ЦК, перебіг терміну позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Таке право виникає, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога.

Отже, за договором поставки підприємство-постачальник (підприємство А) зобов’язуєтеся передати у певні строки підприємству- покупцеві (підприємству Б) певні товари, а покупець зобов’язується прийняти товари й оплатити їх вартість за встановленою договором ціною. Ці зобов’язання сторони повинні виконати належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору (ст. 161 ЦК).

У вищезгаданому роз’ясненні Вищого арбітражного суду України зазначено, що чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже, у разі невиконання або неналежного виконання умов договору кожна зі сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов’язання, сплатити неустойку і відшкодувати завдані цим збитки.

Згідно зі статтею 216 ЦК, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи договором певних умов. Якщо хоча б однієї з цих «умов не додержано, то сам лише факт закінчення строку дії договору не може розцінюватись як підстава для звільнення боржника від відповідальності, зокрема за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання. Отже, пеня у зв’язку з цим має стягуватися незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороченого строку позовної давності (стаття 72 ЦК).

Як зазначалося вище, у разі поставки неякісної або некомплектної продукції покупець стягує з постачальника не лише встановлену неустойку (штраф), а й завдані такою поставкою збитки без урахування неустойки (штрафу) (ст. 253 ЦК).

Відповідно до статей 1 і 2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств і організацій, у тому числі громадян, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Припустімо, продавець несвоєчасно відвантажив товар покупцеві, внаслідок чого було нараховано пеню.

Сума пені як така, що не є оплатою за товари, не включається до об’єкта обкладення податком на додану вартість (адже, згідно з пп. 3.1.1 ст. З Закону про ПДВ, об’єктам обкладення ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг). Отримання пені не може вважатися ні продажем товарів, ні продажем послуг).

Що стосується податку на прибуток, то нормами пп. 4.1.6 ст. 4 Закону про прибуток передбачено: до складу валових доходів відносяться доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, які включають суми штрафів та/або неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного чи третейського суду.

Згідно з пп. 3.8.2 розд. З Порядку N 214, рядок 8 декларації заповнюють на підставі додатка «Е». У рядку 8.2 відображають суму штрафів та/або неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів стягнення, суду, арбітражного чи третейського суду.

У боржника сплачена пеня не може бути віднесена до складу валових витрат, бо, відповідно до пп. 5.3.5 ст. 5 Закону про прибуток, до валових витрат не відносять витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного або третейського суду.

Відповідно до п. 7 П(С)БО 15, визнані доходи класифікують у бухгалтерському обліку за такими групами:

— дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг); інші операційні доходи;-фінансові доходи; інші доходи; надзвичайні доходи.

Склад доходів, що відносяться до відповідної групи, встановлено П(С)БО 3

Згідно з п. 21 П(С)БО 3, до інших операційних доходів відносять суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, у звітному періоді при складанні Звіту про фінансові результати покупець товару при отриманні нарахованої пені повинен відобразити цей дохід у р. 060, графа 3 форми N 2.

Відповідно до Інструкції N 291, на рахунку 71 «Інші операційні доходи» узагальнюють доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді. Рахунок 71 має субрахунки, зокрема 715 «Одержані штрафи, пені, неустойки», де узагальнюють інформацію про штрафи, пені, неустойки та інші санкції за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержано рішення суду, арбітражного суду про їх стягнення, а також про суми з відшкодуванням зазнаних збитків.

Отже, суми отриманої пені за порушення господарських договорів відображають за кредитом субрахунка 715 у кореспонденції з дебетом субрахунка 374 «Розрахунки за претензіями», на якому ведуть облік претензій, пред’явлених постачальникам, підрядникам, транспортним та іншим організаціям, а також за пред’явленими їм та визнаними штрафами, пенею, неустойками.

Згідно з п. 20 П(С)БО 16, до інших операційних витрат включають визнані штрафи, пеню, неустойку. На рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності», субрахунок 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки», ведуть облік визнаних економічних санкцій за невиконання підприємством законодавства та умов договорів. Тому боржник при сплаті пені відносить ці витрати відповідно до П(С)БО 16 на субрахунок 948 і у звітному періоді відображає в р. 090 «Інші операційні витрати», графа З форми N 2.

За умовами договору підприємство А зобов’язане відвантажити товар на суму 8400 грн (у тому числі ПДВ -1400 грн) протягом трьох днів з моменту отримання передоплати.

Відповідно до укладеного договору поставки, постачальник несе відповідальність у вигляді нарахування пені в розмірі 2,3% суми договору за кожен день прострочення поставки.

Підприємство Б своєчасно перерахувало передоплату підприємству А на розрахунковий рахунок, наприклад 17 травня 2002 року. Починаючи з 20 травня 2002 р. у разі непоставки товару порушуються права кредитора.

У нашому прикладі в кредитора, тобто у підприємства Б, з початку обчислення пені минуло понад шість місяців. Тому, звертаючись до господарського суду, у позовній заяві підприємство має право вимагати пеню, нараховану за останній шестимісячний період, оскільки стосовно тієї пені, що виникла раніше цього терміну, строк позовної давності вже минув. Отже, при поданні позовної заяви пеня розраховується виходячи зі строку в шість місяців, що передують даті подання позову.

Після закінчення шестимісячного терміну, тобто починаючи з 20.11.2002 р., пеню розрахуємо таким чином (див. таблицю 1).

Якщо підприємство Б подаватиме позовну заяву будь-якого числа у грудні, то пеня розраховуватиметься за період з червня по грудень. Тобто максимальний термін для обчислення пені дорівнюватиме шести місяцям.

Стаття 84 ЦК визначає: із закінченням строку позовної давності за головною вимогою вважається, що строк позовної давності минув і за додатковою вимогою (неустойка, поручительство тощо). Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК).

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст. 71 ЦК).

Таким чином, якщо стосовно основного боргу строк позовної давності (три роки) минув, то кредитор позбавлений змоги стягти через суд як суму основного боргу, так і суму неустойки, якщо при цьому не було поважних причин для звернення з позовом до суду щодо погашення боргу.

Використовуючи дані прикладу, наведемо бухгалтерський та податковий облік розглянутих операцій у таблиці 2.

Припустімо, підприємство Б своєчасно не розрахувалося з підприємством А за відвантажений товар. За домовленістю сторін (укладена додаткова угода) на погашення заборгованості з пені підприємство Б поставить товар підприємству А.

Згідно з п. 1.31 ст. 1 Закону про прибуток, продаж товарів — будь-яка операція, яка здійснюється згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, якими передбачено передачу прав на такі товари за плату або компенсацію.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах (п. 4.1 ст. 1 Закону про прибуток). Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону про прибуток, платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості купованих товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця віднімається від суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі. У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на-кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Отже, після відвантаження товару (перша подія) у підприємства Б виникають валові доходи та податкові зобов’язання з ПДВ і, відповідно до п. 5.9 Закону про прибуток, на суму відвантаженого товару збільшується сума валових витрат. У підприємства А після отримання товару виникнуть валові витрати та податковий кредит з ПДВ.

У бухгалтерському обліку у підприємства А значиться дебіторська заборгованість з пені, що нарахована підприємству Б за несплату поставленого товару, і кредиторська заборгованість за товар, отриманий на погашення цієї заборгованості.

У підприємства Б усе буде навпаки. За товар, відвантажений на погашення заборгованості з пені, — дебіторська заборгованість, а з нарахованої пені за порушення зобов’язання перед підприємством А — кредиторська заборгованість.

Доцільно буде нагадати норму ст. 219 ЦК, якою визначено, що зобов’язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі.

Таким чином, у підприємства А та у підприємства Б за збігом боржника і кредитора в одній особі припиняються зобов’язання. Для припинення зобов’язань треба укласти додаткову угоду. Укладання угоди про припинення зобов’язань є другою подією до додаткової угоди про погашення заборгованості з пені.

Якщо звернутися до п. 1.19 ст. 1 Закону про прибуток, де визначено, що «бартер (товарний обмін) — господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види зарахування та погашення взаємної заборгованості», то ці операції можна вважати бартерними.

Бухгалтерський та податковий облік зазначених операцій див. у таблиці З

1. ЦК — Цивільний кодекс Української РСР, зі змінами і доповненнями.

2. ГПК — Господарський процесуальний кодекс України, зі змінами і доповненнями.

3. Закон про прибуток — Закон України від28.12.94 р. N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями.

4. Закон про ПДВ — Закон України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зі змінами і доповненнями.

5. Закон N 543 — Закон України від 22.11.96 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

6. П(С)БО 3 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. N 87, зі змінами і доповненнями.

7. П(С)БО 15 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказомМіністерства фінансів України від 29.11.99 р. N 290, зі змінами і доповненнями.

7. П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 р. N 290, зі змінами і доповненнями.

9. Інструкція N 291 — Інструкція про використання Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій,затверджена наказом Міністерства фінансів України від 31.11.99 р. N 291.

10. Порядок N 214 — Порядок складання декларації про прибуток підприємства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 08.07.97 р. N 214 (у редакції наказу ДПА України від 21.01.98 р. N 37), зі змінами і доповненнями.

* — Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 30.03.95 р. N 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договорами поставки» (зі змінами і доповненнями).

** — Залікова неустойка — якщо збитки за невиконання або неналежне виконання зобов’язання відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

*** — Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. N 888 «Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання й основних умов регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій».

«Киевский бухгалтер» N 11 (101), 16 апреля 2003 г.
Подписной индекс 22259

Штрафы по договору: деньги «+», налоговая нагрузка «–»

27.09.2016 15361 0 2

Полезная норма бухучета: согласно п. 20 П(С)БУ 16, признанные суммы штрафов, пени, неустойки включаются в прочие операционные расходы.

Применяем норму – получаем выгоду: штрафные санкции, предусмотренные за невыполнение условий договора, не только защищают права предприятия, но и позволяют получить до 30 % экономии на налоге на прибыль и НДС.

В 2015 году плательщики налога на прибыль с удивлением обнаружили, что штрафы, которые платятся по условиям договора с контрагентом, являются для целей обложения налогом на прибыль расходами. Такими же, как и стоимость приобретенных по этому договору товаров (работ, услуг). Значит, к этому варианту получения расходов им стоит приглядеться внимательнее.

В этой статье мы проанализируем основные правила определения суммы штрафных санкций по договору, их документального оформления и отражения в бухгалтерском и налоговом учете сторон договора.

Правовые основы для применения штрафных санкций по договорам

При составлении хозяйственного договора каждая сторона стремится включить в него такие условия, чтобы контрагент был буквально «вынужден» выполнить взятые на себя обязательства. Ведь на практике договорные обязательства нередко нарушаются. Поэтому лучше себя обезопасить всеми возможными способами.

Один из видов обеспечений выполнения обязательств по договору и способов защиты прав стороны договора – неустойка (ст. 546 Гражданского кодекса, далее – ГК; ст. 20, 230 Хозяйственного кодекса, далее – ХК). В ХК неустойка относится к хозяйственным санкциям (ст. 217 ХК).

Неустойка включает в себя штраф и пеню и чаще всего в договоре указывается как денежная сумма, которую должник обязан передать кредитору в случае нарушения своих обязательств (ст. 549 ГК).

Виды неустойки, их размер и условия применения и погашения обязательно должны быть прописаны в договоре. «По умолчанию» они не применяются (ст. 550 ГК).

Штраф исчисляется в процентах от суммы невыполненного или выполненного ненадлежащим образом договорного обязательства.

Пеня исчисляется в процентах от суммы несвоевременно исполненного денежного обязательства за каждый день просрочки.

Таким образом, штраф может быть применен к стороне договора за любое нарушение ею взятых на себя обязательств. Сегодня на практике штрафы часто предусматривают, например, за срыв графиков поставки, поставку некачественного товара, несвоевременную регистрацию налоговых накладных в ЕРНН поставщиком, нарушение сроков платежей, неподписание акта выполненных работ в установленные сроки, необоснованный отказ в приемке груза и т. д. (перечень нарушений должника и кредитора – см. ст. 220, 221 ХК).

Бывают случаи, когда в рамках отдельного договора вообще не произошло никаких отгрузок или оплат, потому что одна сторона нарушила сроки платежа, а вторая ничего не поставила. А штрафная санкция по договору за неоплату поставки была применена – и штраф уплачен! А вот пеня может быть начислена только на сумму денежного обязательства. Чаще всего пеня начисляется, когда покупатель задерживается с оплатой уже полученного товара.

В каком размере допустимо предусмотреть штраф за неисполнение договора?

На сегодня законодательство в общем случае не ограничивает размер штрафов по договору. Поэтому если стороны добровольно подписали договор, предусматривающий значительные суммы штрафов, они должны понимать, что эти штрафы в самом деле могут быть начислены и должны быть погашены.

Исключение: если стороной договора является госпредприятие или исполняется госконтракт, или контракт финансируется за счет бюджета или госкредита, тогда следует применять штрафы, предусмотренные ст. 231 ХК.

Размер штрафа может быть уменьшен судом, если будет доказано, что штраф значительно превышает сумму убытков, причиненных другой стороне, а также при наличии других существенных обстоятельств (ст. 551 ГК, ст. 233 ХК).

Согласно ст. 231 ХК, пеня начисляется из расчета учетной ставки НБУ, если иное не установлено договором или законом. Верхний предел для размера пени – не выше двойной учетной ставки НБУ в день за период, за который она начисляется (установлен ст. 3 Закона от 22.11.96 г. № 543/96-ВР «Об ответственности за несвоевременное исполнение денежных обязательств»). Общий период начисления пени не может превышать шести месяцев с момента просрочки оплаты, если иное не предусмотрено договором или законом (ст. 232 ХК).

Следует помнить, что уплата сумм штрафных санкций не освобождает стороны от выполнения основных обязательств по договору (ст. 552 ГК, ст. 216 ХК).

Хозяйственные санкции (штраф и пеня) не применяются, если нарушитель доказал невозможность исполнения обязательств по причине действия непреодолимой силы (форс-мажора). Отметим, что не считаются форс-мажором, например, отсутствие на рынке товаров, необходимых для выполнения договора, отсутствие у стороны договора достаточных ресурсов для его выполнения (денег, работников, транспортных средств и т. п.). Это субъективные причины.

Документальное оформление

Начисление штрафа и пени – это тоже хозяйственная операция. Такая же, например, как и получение/отгрузка товара. Поэтому для отражения ее в бухгалтерском учете необходим первичный документ.

Штраф и пеня могут быть зафиксированы в претензии стороны договора или в решении суда, вступившем в законную силу.

В претензии должно быть указано (ст. 222 ХК):

  • полное наименование и почтовые реквизиты заявителя претензии и лица, которому она предъявлена;
  • дата предъявления и номер претензии;
  • обстоятельства, на основании которых предъявлена претензия, и доказательства, что эти обстоятельства имели (имеют) место;
  • требования заявителя со ссылками на нормативные акты;
  • сумма претензии и ее расчет;
  • платежные реквизиты заявителя претензии;
  • перечень документов, прилагаемых к претензии (обычно с претензией подают заверенные надлежащим образом копии документов, подтверждающих требования заявителя);
  • подпись уполномоченного лица заявителя.

Претензия должна быть рассмотрена получателем в месячный срок со дня получения. Если получатель претензии не возражает против заявленных в ней требований, то указанную сумму он уплачивает в общем порядке. Претензию вправе предъявить та сторона договора, чьи права были нарушены (заказчик либо исполнитель, поставщик либо покупатель и т. п.).

На практике часто встречаются такие виды штрафов в договорах: за несвоевременную оплату, за несвоевременный вывоз продукции покупателем, за нарушение сроков поставки, за нарушение сроков регистрации налоговых накладных в ЕРНН, за сверхнормативный простой транспорта под погрузкой/разгрузкой и др.

При этом следует помнить, что для применения штрафа необходимо документально зафиксировать нарушение условий договора, и применить именно тот размер санкций, который предусмотрен договором. Например, если применяется штраф за срыв графика погрузки, то:

  • во-первых, такой график должен быть согласован сторонами в договоре или другом документе;
  • во-вторых, должно быть задокументировано нарушение графика (подтверждается заявками на отпуск товара, данными журналов погрузки, уведомлением о нарушении графика и др.).

Факты нарушения сроков платежа, регистрации налоговых накладных и т. п. могут быть описаны непосредственно в претензии.

Учет

В бухгалтерском учете штрафные санкции считаются:

  • у плательщика – прочими операционными расходами (п. 20 П(С)БУ 16 «Расходы»), субсчет 948 «Признанные штрафы, пени, неустойки»;
  • получателя – прочими операционными доходами (п. 6 П(С)БУ 15 «Доход»), субсчет 715 «Полученные штрафы, пени, неустойки».

Исходя из «принципа начисления» доходов и расходов в бухгалтерском учете, стороны договора одновременно отражают в своем учете суммы согласованных штрафных санкций: плательщик – в расходах, а получатель – в доходах. Такие хозяйственные операции отражаются в учете на основании первичного документа – признанной претензии сторонами договора, решения суда, вступившего в силу (дополнительно см. письма Минфина от 22.06.09 г. № 31-34000-10-16/16556 и от 15.10.10 г. № 31-34020-20-16/28057).

Если штрафные санкции не уплачены на дату баланса, тогда в бухучете стороны отражают соответственно:

  • плательщик – кредиторскую задолженность по уплате штрафов (субсчет 685 «Расчеты с прочими кредиторами»);
  • получатель – дебиторскую задолженность по претензиям (субсчет 374 «Расчеты по претензиям»).

В налоговом учете с 2015 года произошли кардинальные изменения – суммы штрафных санкций по договорам полностью «принимаются» в налоговом учете как у получателя, так и у плательщика (!) (письма ГФС от 05.10.15 г. № 21051/6/99-99-19-02-02-15, от 12.11.15 г. № 24195/6/99-99-19-02-02-15, МГУ ГФС от 29.10.15 г. № 24312/10/28-10-06-11, от 24.11.15 г. № 25897/10/28-10-06-11).

Напомним, что до 2015 года в доходы включались штрафы, фактически полученные от контрагента («кассовый метод»), а вот плательщик штрафа не имел права включить в свои расходы штрафы, начисленные (уплаченные) контрагенту.

Переходные моменты таковы (п. 18 подразд. 4 разд. ХХ Налогового кодекса, далее – НК):

  • для получателя: если на 01.01.15 г. у него числилась дебиторская задолженность по признанным штрафам (Дт 374), а погашение ее происходит после 01.01.15 г., то на сумму такого погашения следует увеличить финансовый результат до налогообложения (отразить в стр. 4.1.15 приложения РІ к декларации по налогу на прибыль);
  • для получателя: если на 01.01.15 г. у него числилась кредиторская задолженность по признанным штрафам (Кт 685), а погашение ее происходит после 01.01.15 г., то на сумму такого погашения не следует корректировать финансовый результат до налогообложения.

Относительно НДС. Начисление и уплата штрафных санкций по договору не входят в цену товара/услуги и не являются поставкой товаров/услуг в понимании пп. 14.1.185, 14.1.191, п. 185.1 НК. Поэтому суммы штрафных санкций не включаются в базу обложения НДС, это прямо прописано в п. 188.1 НК и подтверждено в письме ГФС от 04.08.16 г. № 26595/7/99-99-15-03-02-17 и др. В связи с этим для уменьшения налоговых обязательств продавца есть смысл часть реальной цены товара оформить как штраф, сохранив при этом общую сумму «к оплате» по договору. Пропорции между штрафом и ценой в общей сумме договора стороны определяют самостоятельно, исходя из особенностей своей деятельности, специфики товара/услуги и, конечно, здравого смысла. Здесь помним о норме п. 188.1 НК (база обложения НДС): цена продажи не должна быть ниже цены покупки (для товаров) и не ниже обычной цены (для готовой продукции, работ, услуг).

Таким образом, на сегодня плательщики налога на прибыль могут регулировать распределение платежей по договору: часть платежа проводить как оплату товара (услуги), а часть – как уплату штрафа. Как правило, такой прием экономически выгоден для компаний внутри группы «родственных» предприятий (корпорации, холдинга), а также для продаж физлицам-предпринимателям на едином налоге (без уплаты НДС). Этот прием рационально использовать, например, при высоком уровне рентабельности продаж товаров – во избежание высокого уровня «налоговой нагрузки» по НДС у первого продавца. Но тогда следующие за ним в цепочке продавцы должны продавать часть товара по ставке 0 % (на экспорт).

Кроме того, формировать расходы за счет начисления штрафных санкций (обычно в пользу «родственного» предприятия) для уменьшения суммы платежей по налогу на прибыль целесообразно, если ожидается, например, получение существенных безНДСных доходов: от списания безнадежной кредиторской задолженности перед третьими лицами, от положительных курсовых разниц, финансовых доходов (процентов, дивидендов), доходов от реализации продукции без НДС и т. д.

Пример 1
ООО «Импреза» реализует высокорентабельную продукцию (товар). Реальная стоимость единицы товара составляет 600 грн. (в т. ч. НДС – 100 грн.), покупная цена – 420 грн. (в т. ч. НДС – 70 грн.). При продаже 1 000 шт. товара продавец ожидает получить 600 000 грн. от покупателя.

Проанализируем возможные варианты платежей по договору и их влияние на налоговый учет ООО «Импреза».